29 СІЧНЯ — ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ГЕРОЇВ КРУТ

                День пам’яті Героїв Крут

Ця історія досі викликає неоднозначні оцінки. І це відбувається як з боку суспільно — політичної свідомості обох держав, учасниць згаданої події, так і з боку суто історичного підходу вельми шанованих дослідників.

29 січня 1918 року. Збройне зіткнення на залізничній станції біля села Крути, яка розташовувалася на 130-му кілометрі в північно-східному напрямку від Києва, Україна. Учасники події: невеликий загін з боку юної Української Народної Республіки (близько 600 осіб) і "знаменита" Червона армія Радянської Росії, яка значно перевищує своїх вимушених супротивників числом, бойовим потенціалом та досвідом. Результат бою не важко передбачити. У запалі громадянського протистояння, трансформації суспільного і політичного світогляду, в пікових точках переломних моментів, що стали низкою таких подій, які змусили нашу історію зазнати найглибших змін, цей бій ніяк не міг залишитися в забутті.

Причини, з яких це сталося, для деяких очевидні, для деяких так і залишаться незрозумілими та навіть зовсім необґрунтованими, але вони мали місце бути. Знавці наголошують на відсутності у широкого загалу населення України в ті часи усвідомлення необхідності державної незалежності, низький рівень національної самоідентичності. Але деякі з цим не згодні. Як факт, який завжди залишається фактом — такою правдою, яку неможливо ані сховати, ані спотворити; лише на короткий час і лише під дією величезного страху. Але коли ця напруга слабшає, правда знову відкривається. Вона як світло, від якого тікає всяка темрява.

А правда в тому, що народ України любить свою країну. Своєю кров’ю, душею і своєю працею він, як і будь-який інший народ, прагне до життя та добробуту. Це було доказом, яскравим доказом, і насамперед самим собі. Доказом перед усіма іншими, нехай сильнішими, більш амбітними, але це - пряма відповідь на історичний виклик. Відповідь, а не ухилення від неї.

Указ Президента України про «День пам’яті Героїв Крут» № 15/07, який відзначається 29-го січня, був підписаний 15-го січня 2007-го року.

Цей День, не дивлячись ні на що, назавжди залишиться світлим в нашій пам’яті. День подвигу та прикладу для майбутніх та нинішніх поколінь. День надії й любові до своєї вітчизни. День пам’яті Героїв Крут.

                              ТРЕБА ЗНАТИ

Перший проректор та професор кафедри історії Чорноморського національного університету імені Петра Могили, доктор історичних наук, професор Юрій Котляр надав відеозапис у якому розповів про те, як українські вояки й добровольці на кілька днів зупинили наступ більшовиків на Київ.

👇

   СКЛАДИ ПАЗЛ І ДОЛУЧАЙСЯ ДО ВШАНУВАННЯ                                        ГЕРОЇВ КРУТ

                                           👇

          27 СІЧНЯ — 185 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ                         П.П. ЧУБИНСЬКОГО, АВТОРА СЛІВ                                     ДЕРЖАВНОГО ГІМНУ УКРАЇНИ

 У цьому році виповнюється 185 роки від дня народження Павла Платоновича Чубинського — поета, автора слів Гімну України, видатного українського етнолога, фольклориста, громадського діяча.

     Народився Чубинський 1839 року на родовому хуторі Чубинка (Чубинське) Чернігівської губернії, поблизу нинішнього міжнародного аеропорту Бориспіль у сім'ї малоземельного дворянина.

     У 1851 р. батьки віддали сина на навчання до 2-ї Київської гімназії. На той час там працювало багато талановитих освітян. Успішно закінчивши гімназію, 1856 р. Павло Чубинський вступив до Петербурзького університету на юридичний факультет. Це був період глибоких соціальних та економічних змін. Під впливом нових ідей, які поширювалися із Західної Європи, очікування селянської реформи 1861 р. відбулися зрушення в суспільній думці передової інтелігенції, що сприяло духовному розкріпаченню особистості, розвитку демократичного громадянського руху.

     У 23 роки за один вечір на студентській гулянці з сербами написав вірш «Ще не вмерла Україна». Уперше цей вірш опублікували у четвертому номері журналу «Мета» (грудень 1863 р.). Почалися переслідування жандармами, згодом був зісланий у далекий північний край.

     Там, перебуваючи під негласним наглядом поліції, Чубинський написав понад 50 наукових праць, якими здивував не лише губернаторів, а й учених чоловіків у президії географічного товариства, які нагородили його срібною медаллю. А в січні 1869 року стався дивовижний випадок: Чубинського представили до ордена, але замість нагороди з нього зняли поліційний нагляд та подарували свободу. І це була для нього найвища нагорода. Йому дозволили повернутися до України.

     Чубинський жив і працював за законами правди, честі та справедливості. Він керувався «вищою правдою» і, за характеристикою сучасників, «був заклятим ворогом чиновницького свавілля та хабарництва, завжди відстоював діяльних і чесних людей, і в період його перебування в Архангельській губернії, де  він працює слідчим, потім секретарем статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі, хабарництво і свавілля якщо не зовсім канули в прірву, то дуже побоювались з’являтися на світ Божий».

     За словами одного з сучасників та близьких знайомих М.О. Огарьова, Чубинський на Півночі поводився як справжній син України. Розлучений з нею, він пристрасно любив свою Батьківщину, говорив про неї з особливим захопленням та урочистістю. Вдома у вільний час його часто бачили в українському одязі, улюбленою їжею для нього була українська. Земляки завжди були дорогими гостями в нього.

     У 1880 році поет важко захворів і до кінця життя був прикутий до ліжка. 26 січня 1884 р. за один день  до власного 45-річчя, його не стало.

                                ТРЕБА ЗНАТИ

     СКЛАДИ ПАЗЛ І ДОЛУЧАЙСЯ ДО ВШАНУВАННЯ                             ПАМ'ЯТІ П.П. ЧУБИНСЬКОГО

                                            👇

                  27 СІЧНЯ — МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ                                         ЖЕРТВ ГОЛОКОСТУ

               Міжнародний день пам’яті                                          жертв Голокосту

Це страшне і нелюдське явище, яке відбувалося в період 1933-1945-х років і що отримало назву — Голокост, що призвело до умисного винищення практично однієї третини євреїв, а також незліченної кількості представників інших нацменшин, породжене ненавистю і фанатизмом, затятим расизмом і принизливими забобонами, які панували тоді в фашистської Німеччини — НЕ ПОВИННО ПОВТОРИТИСЯ!

В історії людства було безліч «темних» плям, але так відверто, широкомасштабно і цинічно, суспільство ще не падало ніколи. Маніпуляції громадською свідомістю, нездорові ідеї й злочинне замовчування, які супроводжували весь цей жах, не давали тоді повною мірою усвідомити справжній стан речей, і це сумно. Однак уся світова спільнота здригнулося, коли почали відкриватися факти й підтвердження подібних злодіянь, причому в справжніх «промислових» масштабах. Ми не повинні допустити, щоб подібне ще хоч коли-небудь повторилося!

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, який відзначається 27-го січня, прийнятий на офіційному рівні Генеральною Асамблеєю ООН 1-го листопада 2005-го року, резолюція A/RES/60/7. Метою запровадження цієї сумно пам’ятної дати, є активна просвітницька робота та сприяння у запобіганні можливих майбутніх актів геноциду, а так само зневаги до цінності людського життя.

Міжнародна спільнота "беззастережно засуджує всі прояви релігійної нетерпимості, підбурювання, переслідування або насильства щодо окремих осіб або громад, зумовлені етнічним походженням або релігійними віруваннями, де б вони не мали місце", йдеться в тексті резолюції. Справжні й майбутні покоління не повинні забувати уроків наших загальнолюдських і настільки трагічних катастроф, інакше може виникнути дуже високий ризик повторення подібних моментів у майбутньому.

У цей день, День скорботи й пам’яті, ми приєднуємося до загальної печалі й прагнемо співчувати всьому цьому болю та втраті, ім’я якої Голокост. Її ніяк не заповнити. Вже не запобігти. Але нехай живе надія, що подібного більше ніколи не повторитися! Будемо пам’ятати...

                                   ТРЕБА ЗНАТИ

 СКЛАДИ ПАЗЛ І ДОЛУЧАЙСЯ ДО МІЖНАРОДНОГО                    ДНЯ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОКОСТУ

                                           👇

      25 СІЧНЯ — 100 РОКІВ З ДНЯ ВІДКРИТТЯ ПЕРШИХ             ЗИМОВИХ ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГОР У ФРАНЦІЇ

25 січня 1924 року у французькому альпійському містечку Шамоні почались I зимові Олімпійські ігри, що проводилися як "Міжнародний спортивний тиждень з приводу VIII Олімпіади". Спортсмени змагались у 6-и видах спорту, а успіх заходу всупереч прогнозам був настільки великий, що Міжнародний Олімпійський Комітет (МОК) вирішив проводити з 1928 року Зимові Олімпіади

 регулярно що чотири роки.

Через п'ять років після відродження олімпійського руху у Швеції відбулись перші міжнародні змагання з цілого комплексу зимових видів спорту. Вони отримали назву Північних ігор і також проводились кожні чотири роки, однак, участь в них брали лише скандинавські країни. Це внесло деяке сум'яття в організацію Олімпійських ігор — так у 1908 році в програмі літніх змагань, що відбувались в Лондоні, з'явилось фігурне катання, змагання з якого були проведені аж в жовтні, через три місяці після завершення всіх інших турнірів.

У 1911 році МОК запропонував у наступному році провести в Стокгольмі окремі змагання із зимових видів спорту, але Швеція виступила проти, побоюючись знизити популярність Північних ігор. У 1916 році Зимові Олімпійські ігри у Берліні не відбулись через Першу світову війну. В 1920 році на Олімпіаді в Антверпені до програми літніх ігор було додано хокей на льоду. І лише після цього МОК зумів досягти домовленостей зі скандинавськими країнами щодо проведення в 1924 році Міжнародного спортивного тижня із зимових видів спорту.

«Міжнародний спортивний тиждень з приводу VIII Олімпіади», як офіційно іменувались змагання, тривали з 25 січня по 5 лютого 1924 року у французькому Шамоні. Майже у всіх дисциплінах домінували скандинави, а Норвегія завоювала 17 медалей і стала чемпіоном у неофіційному командному заліку.

Серед 300 спортсменів було лише 13 жінок, котрі змагались тільки у фігурному катанні.

Героями Шамоні стали норвезький лижник Торлеф Хауг, фінський ковзаняр Клас Тунберг, австрійці Гелен Енгельманн та Альфред Бергер і Герма Планк-Сабо у фігурному катанні; в хокеї незаперечними лідерами стали канадці — закинувши 110 шайб і пропустивши лише три, вони здобули золоті медалі.

Міжнародний спортивний тиждень виявився настільки популярним серед 16 країн — учасниць, що в 1925 році МОК офіційно оголосив про організацію регулярних Зимових Олімпійських ігор, заднім числом назвавши змагання 1924 року в Шамоні першими з них.

                                   ТРЕБА ЗНАТИ

         СКЛАДИ ПАЗЛ І ДОЛУЧАЙСЯ ДО ІСТОРІЇ             ПЕРШИХ ЗИМОВИХ ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГОР

                                       👇

                    24 СІЧНЯ — МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ОСВІТИ

 ЩО ЦЕ ЗА ДЕНЬ?

 Міжнародним днем освіти проголошене 24 січня. Освіта – це не просто можливість, а право кожної людини. Всі люди на Землі повинні мати можливість на отримання цього суспільного блага, а відповідальність за надання такої можливості лежить на державі та державних структурах.  

ЯК ВИНИКЛА ІДЕЯ ВІДЗНАЧАТИ  МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ОСВІТИ?

Міжнародний день освіти – свято досить молоде. Воно було встановлене в грудні 2018 році, а вперше світова спільнота відзначала цей день у 2019 році. Цей день був проголошений 3 грудня 2018 року в Брюсселі на міжнародній конференції, присвяченій проблемам сучасної освіти. Ініціатором запровадження такого дня стала Нігерія.

Ідею африканської країни підтримали 58 держав-членів конференції. Було складено відповідну резолюцію на підтримку якісної рівноцінної освіти, яка була б доступна для кожної людини незалежно від її національності, статі та соціального стану. У засадах ООН вказано, що кожна людина повинна мати доступ до якісної освіти. Освіта допомагає людині стати грамотною, отримати впевненість у собі, забезпечити добробут для себе та своєї родини в майбутньому.

На думку засновників свята, кожен рік має розглядатися особлива тема, пов’язана з актуальними проблемами у сфері освіти. До цього часу було розглянуто два важливих питання щодо підтримки освіти.

«ОСВІТА ДЛЯ СВІТУ І РОЗВИТКУ»

Перше святкування було присвячене важливості освіти в розвитку кожної людини та світу загалом. Гасло 2019 року звучало так: «Освіта для світу і розвитку». Тільки якісна освіта допоможе викорінити бідність, побороти неграмотність та отримати засоби для достойного життя. Освічені люди мають змогу влаштуватися на хорошу роботу та підвищити свій соціальний рівень. Освіта допомагає покращити санітарію, сприяє економічному розвитку родини та суспільства. Часто тільки отримання потрібних знань допомагає розв’язати безліч соціальних проблем.

Освіта для світу і розвитку – один з важливих чинників, що сприяє досягненню Цілей розвитку ООН, закладених у спеціальній програмі від 2015 до 2030 року. У цій програмі чітко визначено 17 основних цілей для сталого розвитку у світі. Одна з цілей – забезпечити якісну та рівноцінну освіту та заохочувати людей до навчання у будь-якому віці.

«ОСВІТА В ІНТЕРЕСАХ ЛЮДЕЙ, ПЛАНЕТИ, ПРОЦВІТАННЯ ТА МИРУ»

У межах святкування цього свята у 2020 році розглядалася тема освіти в інтересах людей, планети, процвітання та миру. Освіта має багато важелів, що покращують права людей та відкривають перед ними більше можливостей. Окрім цього, освіченість приводить до процвітання та миру у світі. 24 січня 2020 року представники ЮНЕСКО зібралися у штаб-квартирі в Парижі, де проводили численні переговори з керівниками різних структур, що мають відношення до освіти. До дискусій активно залучали молоде покоління.

                                 ТРЕБА ЗНАТИ

   СКЛАДИ ПАЗЛ І ДОЛУЧАЙСЯ ДО МІЖНАРОДНОГО                                         ДНЯ ОСВІТИ

                                            👇

              22 СІЧНЯ — УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА                        ПРИЙНЯЛА ЧЕТВЕРТИЙ УНІВЕРСАЛ

    Українська Центральна Рада прийняла                          Четвертий універсал

Це державно-політичний акт, грамота-прокламація, які видавала Українська Центральна Рада для широкого українського загалу. Всього УЦР було видано 4 універсали, які визначали етапи формування Української державності — від автономії до повної самостійності.

Четвертий Універсал був виданий 22-го січня 1918-го року (за новим стилем) і декларував незалежність України. УНР проголошувалася «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу».

                                 ТРЕБА ЗНАТИ

СКЛАДИ ПАЗЛ І ДОЛУЧАЙСЯ ДО ДНЯ ПРИЙНЯТТЯ                        УЦР ЧЕТВЕРТОГО УНІВЕРСАЛУ

                                           👇

                      22 СІЧНЯ — ДЕНЬ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ

            День Соборності (день Злуки)

Українська мрія — єдність, свобода і незалежність. Основа державності, якої споконвіку намагалися позбавити цю прекрасну частину земель всі її так звані сусіди прикриваючись «високими» інтересами, час від часу набувала цілком ясні обриси. Так сталося і на початку 1918-го. У цей січневий місяць у запалі революційних змін була створена Українська Народна Республіка, відома як УНР. Більш того на тих територіях, які входили до складу колись потужної Австро-Угорської імперії, була утворена ЗУНР — Західноукраїнська Народна Республіка. Вже до кінця року, в грудні 1918-го у Фастові, з гарячим бажанням втілити українську мрію в реалії, лідерам цих двох держав вдалося підписати своєрідний поєднувальний договір. Цей договір увійшов в нашу сучасну історію як «Акт злуки» і 22-го січня 1919-го року він був публічно оприлюднений в Київській столиці на знаменитій Софійській площі.

Набираюча обертів машина кривавої диктатури, яка прийшла на зміну колишніх «консерваторів» поспішила зламати й ці сміливі починання вільного українського народу. Вже буквально через кілька місяців більшовики увійшли в Київ, Закарпаття окупувала Чехословаччина, а Східну Галичину — поляки. А далі ...

Акт злуки тоді так і залишився лише декларацією, але народ ніколи не втрачав надію, адже народ, який втратив надію просто зникає. Надію, приміром, втратили нащадки кривавих диктаторів, коли Великий і Могутній Радянський Союз — об’єднання, побудоване зовні на «нових канонах справедливості», а всередині на крові і безглуздих жертвах, звалилося, не залишивши після себе нічого, що могло б його реанімувати.

22-е січня 1990-го року. Мільйони українців вишикувалися в справжню живий ланцюг, що розтягся від Києва до Львова. Вони відзначали День Соборності, День своєї української єдності та свободи.

21-го січня 1999-го року відповідно до Указу Президента України № 42/99 День Соборності був закріплений на законодавчому рівні суверенної держави. Потім, 30-го грудня 2011-го року, відповідно до Указу Президента України № 1209/2011 під назвою «Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят», День Свободи, який раніше відзначався 22-го листопада був об’єднаний з Днем Соборності й свято набуло свою нову назву - «День Соборності та Свободи України».

Після подій 2013-го - 2014-го року, революції Гідності й трагедії початку неоголошеної війни Росії проти України, окупації Кримського півострова і декількох обласних центрів на сході України «братнім російським народом», відповідно до Указу Президента України № 871 / 2014 від 13-го листопада 2014-го року, святу повернули колишню назву. «Відзначати щорічно 22 січня — у день проголошення в 1919 році Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки — День Соборності України. Внести до Указу Президента України від 30 грудня 2011 року № 1209 "Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат та професійних свят” зміну, виключивши абзац другий статті 1.»- йдеться в Указі.

 Єдність і свобода робить нас гідними нащадками наших батьків! Будемо з трепетом зберігати цей неоціненний скарб! Хай береже нас усіх Господь і слава Йому за цю прекрасну країну — Україну!

                                ТРЕБА ЗНАТИ

СКЛАДИ ПАЗЛ І ДОЛУЧАЙСЯ ДО ДНЯ СОБОРНОСТІ                                         УКРАЇНИ

                                           👇

                  21 СІЧНЯ — МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ОБІЙМІВ

              Міжнародний день обіймів

За вже сформованою традицією це незвичайне свято відзначається переважно в молодіжному та студентському середовищі. Саме там воно і зародилося. Колись, ще в 70-х роках минулого століття в середовищі західної молоді виникла дивна ініціатива. Точно відомо, що вона була викликана загальними віяннями й тенденціями тих, абсолютно приголомшливих років. Це був якийсь протест на постійно зростаючу напруженість і своєрідна відповідь, яку не просто помітили, а й котра була почута, була підтримана і поширилася по всьому світу.

Прості й дружні обійми, позбавлені всякої двозначності здатні підбадьорити й підтримати, сприяти гарному настрою і внести якийсь спокій у буденну суєту, яка наповнена не тільки нескінченними турботами, але і всілякими тривогами. Це своєрідний спосіб психологічної підтримки, який визнано навіть в строгому науковому середовищі. Користь від таких доброзичливих жестів інколи буває досить істотна.

Відомо, що студенти — це одні з найбільш прогресивних верств нашого суспільства. Студентське середовище досить потужна сила, іноді нестримна, повна несподіваних рішень і універсальна у багатьох своїх проявах. Міжнародний день обіймів, який відзначається 21-го січня, тому яскраве підтвердження.

Толерантність і мудрість, здатність щось змінювати на краще і не тільки у своєму житті — це справжній дар. Дуже часто ми ставимо собі питання: що нам під силу? Відповідь на це питання до геніальності проста і проходить навіть в площині виникнення цього міжнародного Дня. Безкорисливість і дружність, відкритість і не упередженість, прагнення жити й душевний спокій — те, чого багатьом з нас не вистачає, але це те, що потрібно просто запросити, просто почати використовувати, оскільки це все властиво нам. Воно вже закладене в нашій природі.

У цей чудовий День ми шлемо свої обійми всім, хто нам дорогий, всім кого ми не знаємо, але хотіли б підтримати. Вітаємо всіх з Міжнародним днем обіймів, днем відкритої безкорисливої підтримки, днем небайдужих людей!

                                ТРЕБА ЗНАТИ

 СКЛАДИ ПАЗЛ І ДОЛУЧАЙСЯ ДО МІЖНАРОДНОГО                                      ДНЯ ОБІЙМІВ

                                           👇

   20 СІЧНЯ — ДЕНЬ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

     День АР Крим (автономної республіки           Крим)

Цього дня в 1991 році більшість кримчан на загальнокримському референдумі висловилися за відновлення Кримської автономії, що визначило статус Криму у складі України.

Враховуючи волю кримчан, 12 лютого 1991 року Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки». У період загальної ейфорії суверенізації Крим пережив чи не весь світовий досвід державного будівництва, у тому числі президентську і парламентську форми правління і період лихоліття — без Конституції й повноважень, не раз опинявся на межі міжнаціональних і соціальних конфліктів.

Але кримчанам вистачило мудрості не переступити межу і з точки зору здорового глузду побудувати конструктивні відносини з державою, між органами влади, людьми різних національностей, що було необхідною передумовою для соціально-економічного розвитку.

На початку 2014-го року, зусиллями Російської Федерації і її агресивними діями відносно України, ці передумови було віроломно перекреслено, кримська територія окупована, а кримське суспільство позбавлене привілеїв української автономії. Український народ, що відрізняється від російського агресора своєю толерантністю, консолідувався. Почалася боротьба за мирне повернення Криму, який і зараз за міжнародним протоколам є територією України.

                           ТРЕБА ЗНАТИ

 СКЛАДИ ПАЗЛ І ДОЛУЧАЙСЯ ДО ДНЯ АР КРИМ

                                      👇

      18 СІЧНЯ - 190 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ                        В.Б. АНТОНОВИЧА, УКРАЇНСЬКОГО                                 ІСТОРИКА, АРХЕОЛОГА, ЕТНОГРАФА

Антонович Володимир — український історик, археолог; співорганізатор Київської Громади.  Внесок Антоновича у вивчення історії України був вагомим. Він розробив нову методику ведення розкопок. Написав понад 300 праць з історії, археології та етнографії України. Дослідив стоянки періоду палеоліту, неоліту, провів розкопки поселень Трипільської культури, древлян та розробив їх класифікацію. Видав археологічні карти Київської й Волинської губерній.

Володимир Боніфатійович народився 18 (30) січня 1834 у містечку Махнівці Київської губернії (з 1935 с.Комсомольське Козятинський район, Вінницької області). Дрібний шляхтич і мадяро-поляк за походженням. Навчання в Київському університеті

Антонович здобув початкову освіту в сімї шляхтича, на якого працювали батьки.

Навчався у першій (Рішельєвській) і другій гімназіях Одеси (1845–1850).

Закінчив медичний (1855 рік) та історико-філологічний (1860 рік) факультети Київського університету.

У 1861 році приєднався до так званих «хлопоманів». Один з організаторів Київської громади, очолює в ній «хлопоманський» гурток, члени якого вважали, що український народ має право на своє національне відродження

З 1861 року був викладачем латинської мови у Першій київській гімназії, з 1863 року – чиновник у канцелярії київського, подільського та волинського генерал-губернатора.

З 1863 – 1880 роки був головним редактором Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві.

З 1880 – 1883 роки був деканом історико-філологічного факультету Київського університету. Один із фундаторів і голова (1881 – 1887) Історичного товариства Нестора-літописця, член-кореспондент петербурзької Академії наук (1902).

Володимир Антонович був засновником київської школи істориків та автор численних праць з української історії, зокрема студій з історії Давньої Русі, Великого князівства Литовського, козацтва, гайдамаччини; археології, етнографії. З Антоновичем пов’язують впровадження традиції документалізму в українській історіографії. За редакцією Антоновича було зібрано і видано 9 томів «Архива Юго-Западной России» (понад 2200 документів) Разом з Михайлом Драгомановим Анотонович видав «Исторические песни малорусского народа» (К., 1874 – 1875. Т. 1 –2). Йому належать праці з історії України: «Про походження козацтва», «Про гайдамацтво», «Київ та його доля і значення з XIV до XVI століття», «Монографії з історії Західної і Південно-Західної Росії», «Розкопки в землі древлян», «Археологічна карта Київської губернії», «Історичні пісні малоросійського народу» та інше.

Помер Антонович 8 (21 березня) 1908 року, похований у Києві на Байковому кладовищі

Володимир Антонович цікаві факти

Михайло Грушевський був його учнем.

Антонович мав два батьки — офіційного і біологічного, здобув медичну освіту і рятував Бердичів від епідемії холери.

В.Б. Антонович викладав в університеті Св. Володимира протягом 30 років.

Антонович започаткував систематичні археологічні дослідження на території України й став родоначальником вітчизняної археології.

За ініціативою Володимира Антоновича в 1897-му засновано всеукраїнську політичну організацію, яка в 1904-му перетворилася на Українську демократичну партію.

Особисте життя

Буд двічі одружений. Мав 4 дітей,

Перша дружина — дочка майора Йогана фон Міхеля, двоюрідна сестра Павла Чубинського Варвара. Друга дружина — курсистка, у якої Антонович був викладачем, Катерина Антонович-Мельник.

Сам В. Антонович дітьми не займався, лише зрідка грався з молодшим сином Дмитром (Мухою), який згодом став відомим громадським діячем, переїхав і жив у Празі, де й помер. Старший син Іван обрав кар’єру військового ветеринарного лікаря; донька Галя вийшла заміж за інженера Л. Геркена; друга дочка Ірина мешкала в домі батька і певний час працювала у ВУАН.

                                 ТРЕБА ЗНАТИ

СКЛАДИ ПАЗЛ І ВШАНУЙ ВІДОМОГО УКРАЇНСЬКОГО                                       ІСТОРИКА

                                            👇

               16 СІЧНЯ — ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ                                              "КІБОРГІВ"

В Україні 16 січня, відзначає День пам’яті захисників Донецького аеропорту.

Всеукраїнський день пам’яті кіборгів було встановлено за ініціативою українських воїнів, які 242 дні боронили Донецький аеропорт, повідомляє Укрінформ.

Бої за аеропорт тривали з 26 травня 2014 року до 22 січня 2015 року і закінчились після повної руйнації старого та нового терміналів аеропорту. В обороні аеропорту також брали участь волонтери й медики.

Скориставшись черговим "перемир'ям" росіяни замінували й підірвали опори останнього терміналу, знищивши його остаточно. За час оборони аеропорту десятки тонн градів, снарядів важкої артилерії й російських боєприпасів летіло на цей об'єкт майже кожен день. Як правило через голови мирних донеччан, адже терористи, за бажанням свого лідера, стояли за їх спинами. "Люди витримали — не витримав бетон", — так про цю подію розповідають українські захисники. 

За стійкість і незламність українських захисників назвали "кіборгами". Вони стали символом мужності та відданості ідеалам вільної та незалежної України.

У Донецькому аеропорту та селищі Піски протягом цього періоду воювали спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних та 93 окремої механізованої бригад, 57 окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку "Дніпро-1", Добровольчого українського корпусу (ДУК) та інші.

У період з 18 до 21 січня 2015 року внаслідок підриву окупантами термінала ДАП загинуло 58  кіборгів, тож 21 січня було прийнято рішення відвести українських військовослужбовців з нового терміналу, який був повністю зруйнований і не придатний для оборони.

Захищаючи Донецький аеропорт, загинули понад 200 українських захисників, поранено понад 500. Багатьох із них відзначено державними нагородами, деяких — посмертно.

За час оборони аеропорту, з травня 2014 року по січень 2015 року, в його захисті по ротації взяли участь понад 2,500 військових і добровольців.

         Вони витримали – не витримав бетон!

         Вшануємо пам’ять героїв!

        Продовжуємо відважно битися за нашу землю та свободу!

        Слава Україні!

        Слава Героям!

                                   ТРЕБА ЗНАТИ

      СКЛАДИ ПАЗЛ І ВШАНУЙ ГЕРОЇЗМ "КІБОРГІВ"

                                            👇

       12 СІЧНЯ - 115 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ                          М.О. ПРИМАЧЕНКО, УКРАЇНСЬКОЇ                                            НАРОДНОЇ ХУДОЖНИЦІ

Шлях Марії Примаченко до мистецтва розпочався ще у дитинстві. Художниця народилася в селі Болотня на Київщині. Росла в оточенні поліської культури — разом із віруваннями в русалок, лісовиків, близькістю до природи. Її мати була вишивальницею і навчила цього Марію. Але відомою у своєму селі майбутня художниця стала завдяки таланту до розмальовування хат та пічок.

Через щасливий збіг обставин її життя повністю змінилось. На виставці народного мистецтва в селі Іванкові твори Марії Примаченко помічає мистецтвознавиця Тетяна Флору. 1936 року вона запрошує Примаченко навчатись і творити у майстернях київської лаври. До Києва майбутня відома мисткиня виїжджає на запряженому конями возі. Через пережитий в дитинстві поліомієліт Марії важко ходити та підійматися сходами. У майстерні її носять на руках. Вона соромиться цього, тому часто залишається у своїй кімнаті. Проте багато працює, зокрема з керамікою.

У Києві Примаченко отримує шанс на покращення здоров'я — їй роблять потрібні операції. У столиці вона зустрічає свого земляка з Іванкова, художника Василя Маринчука. Вони закохуються. Марія чекає на дитину та мріє про нове життя з коханим чоловіком, але вони не встигають одружитися. Тоді починається Друга світова війна, Василя забирають на фронт.

Вагітна Марія повертається в село. В селі вона стикається з осудом з боку односельців. У їхніх очах вона повернулася покриткою. Її коханий загинув на фронті. Марії доводиться ростити сина Федора самостійно. Під час війни та ще довго після неї Марія не малює. Згодом вона віднаходить у собі сили для творчості, але її роботи втрачають усю наївність. Відтоді все життя Примаченко повертається до теми війни: мисткиня присвячує роботи братським могилам та солдатам. Її роботи ніби промовляють крізь мистецтво, що мир на землі варто берегти.

Той, хто говорить, що роботи Марії Примаченко наївні та дитячі — не знає її біографії та творчості. Її роботи надзвичайно концептуальні: кожна має підпис — і ця текстова частина часто доволі парадоксальна та неочікувана.

Її дивовижні звірі — не просто звірі. Через них Примаченко говорить на серйозні теми: війну, соціальні проблеми, космічну програму, атомну загрозу. А ще жартує про змагання колгоспів за найбільший буряк чи ріпу та одержимість кукурудзою в часи Хрущова.

Це стереотип, що у творах Примаченко немає проявів реальності того часу. Насправді їй вдалось обманути цензорів, малюючи нібито просто, а заразом ховаючи справжнє значення в назвах картин.

Примаченко помічають у 1960-х. Хрущовська відлига дозволяє українській культурі трохи розправити плечі після сталінських репресій. Молоде покоління цікавиться народною культурою та шукає в ній натхнення. Так, Примаченко за сприянням Михайла Стельмаха починає ілюструвати дитячі книги та видає свою книжку "Товче баба мак".

Про геніальну художницю дізнаються інші митці, зокрема режисер "Тіней забутих предків" Сергій Параджанов. Він часто приїздив у Болотню до мисткині, вони листувались та обмінювалися малюнками.

Але в Болотню приходить ще одна біда, яка змінює життя не тільки цього села на Поліссі, але й всього світу. Катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції сталася всього за сорок кілометрів від хати Марії Примаченко.

За спогадами рідних, про аварію на станції художниці повідомив син Марії — Федір. Він стривожено забіг у хату, сказав, що на атомній станції сталась аварія і люди їдуть. Марія відповіла, що не треба нікуди їхати. Звеліла синові йти й закінчити роботу в саду, а потім сідати малювати. Мовляв, щоб люди бачили, яка на землі була краса. Сама ж Примаченко, як згадує її син, майже одразу намалювала картину "Мільярд літ прогуло, такої мавпи не було". Маючи на увазі, що такої катастрофи з провини людини ще не ставалось. Цей звір зображений з маленьким звірятком, з дитиною на руках.

Цікаво, що одним з найпопулярніших образів Чорнобильської катастрофи в сучасному українському мистецтві є Чорнобильська мадонна — мати з дитиною.

Примаченко нікуди не поїхали з Болотні. Але радянська влада і не пропонувала допомогу відомій художниці. Марія продовжила творити й присвячувати свої роботи Чорнобильській катастрофі. Назви її картин говорять самі за себе: "Чорнобильська біда наробила багато вреда", "Четвертий реактор пам'ять народу назавжди. А матерям — велика печаль", "Хто пожежі не знає, той жалю не має", "Ця птиця літає, свого сина шукає. А його ніде немає. Його тіло розлетілось по всій України", "Квіти присвячую загиблим на чорнобильському реакторі", "Куропатиця говорить із жабою. Жаба каже: нам горе, ніде купатися, заражена вода, нам біда", "Чорнобильський краб. Кожного українця за серце шкрябає, що аж болить", "Отаким снився Четвертий енергоблок".

Роботу "Квіти виросли коло четвертого блока" ви можете знати як найдорожчий твір українського мистецтва. Минулого року на аукціоні Благодійного фонду Сергія Притули роботу продали за пів мільйона доларів: усі кошти пішли на ЗСУ, а картину передали в Національний художній музей України. На ній зображені квіти, у яких виросли зуби, очі, язики. І хоч на багатьох роботах Примаченко квіти оживають, самі ці чорнобильські квіти мають доволі загрозливий вигляд. Тема мутації тварин та рослин після Чорнобильської катастрофи також є в роботах Марії Примаченко, котра малює сині перці, стоногих тварин.

Робота Марії Примаченко "Квіти виросли коло четвертого блока". Фото: Національний художній музей України

Передача роботи "Квіти виросли коло четвертого блока" Марії Примаченко Національному художньому музею України. Фото: Національний художній музей України/Facebook

Радянська влада довго створювала з Марії Примаченко наївну, просту, архаїчну художницю-бабусю. Хоча стиль мисткині був особливим, а її роботи були соціально-політичними та дуже критичними. Проте образ наївної художниці з народу зробив її ніби безпечною для радянської влади. Вони так і не зрозуміли її ваги та важливості. Художниця з Болотні обдурила цілу радянську систему. Отож ми маємо перестати вірити стереотипу про наївну народну декоративну красу та вчитись сприймати нову Примаченко — концептуальну, іронічну та влучну.

                                    ТРЕБА ЗНАТИ

        СКЛАДИ ПАЗЛ І ДОЛУЧАЙСЯ ДО ТВОРЧОСТІ                                      М.О. ПРИМАЧЕНКО

                                            👇