1 КВІТНЯ - 215 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ М.В. ГОГОЛЯ, УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА, ПРОЗАЇКА, ДРАМАТУРГА
Гоголь Микола Васильович – 215 років від дня народження
1. М. Гоголь став першим українським письменником, визнаним авторитетом і класиком російської літератури, що подарували світу такі безсмертні твори, як “Вечори на хуторі біля Диканьки”, “Вій”, “Мертві душі”, “Ревізор”, “Ніс”, “Тарас Бульба” та ін., які перевидаються в багатьох країнах світу, за ними знімаються кінофільми та ставляться спектаклі в десятках країн світу і донині, через 170 років після смерті письменника.
2. Ніхто до і після Миколи Гоголя російською мовою так широко, психологічно переконливо, яскраво і захоплююче не висвітлював українське життя, знайомлячи з ним сотні мільйонів читачів по всьому світу, і змусив його полюбити: народ, мову, звичаї, традиції, українські вольності, самовідданість і безстрашність козаків.
3. Ніхто раніше так сильно і глибоко не висміював прогнилий російський чиновницько-бюрократичний апарат, як Гоголь, який побачив його зсередини в Петербурзі. Він не був ні революціонером, ні українським націоналістом, але, можливо, зробив не менше, показавши всьому світові Росію, як країну “мертвих душ”, в якій навіть “птахом трійкою”, що “летить вперед”, керує кучер-п’яниця, а в санях сидить пропащий шахрай Павло Іванович Чичиков. Куди завезуть вони? Це самим подорожнім … нецікаво, головне, що їм «дають дорогу інші народи й держави». Погодьтеся, є над чим замислитися українцям. Недарма частина радянських літературознавців ототожнювала т. 1 “Мертвих душ” Гоголя про царську Росію з “Пеклом” Данте Аліг’єрі в “Божественної комедії”.
Через майже два століття ця тема залишилася такою ж актуальною і злободенною, але досі ніхто не перевершив українського письменника по силі, сміливості, яскравості, оригінальності, що вражають точністю її висвітлення.
Не дивно, що багато реакційних критиків того часу піддали твори Миколи Гоголя справжньому цькуванню, оскільки в них впізнавали себе, ханжів, лицемірів, лизоблюдів, пустобрехів, хабарників, кар’єристів. Але насправді ці твори молодого літератора з України стали перлинами світової літератури, безсмертною класикою. А це “Ніс” і “Нотатки божевільного”, “Шинель” і “Невський проспект”.
“Мертві душі” – неперевершений шедевр світової літератури. Його порівнюють не тільки з “Божественною комедією” Данте, а й “Одіссеєю” Гомера. Сьогодні зберігся 1-й том (повністю), частково – 2-й том (кілька разів автор спалював рукопис, причому після першого разу переписував заново). А третій том, який значився в планах письменника, судячи з усього, залишився лише як задум.
4. Твори Гоголя є важливим джерелом української етнографії для вивчення життя і побуту українців у першій половині XIX століття. Попри те що Петербург був однією з ключових тем у творчості великого письменника, перше місце в ньому було відведено українській дійсності, традиціям, звичаям, фольклору, історії. У листах матері, яка жила в українському селі, Гоголь просив розповісти про невідомі йому традиції, обряди, звичаї рідного народу, які згодом активно використовував у свій петербурзький період творчості.
Про українців та українське життя весь світ дізнався завдяки таким геніальним творінням М. Гоголя, як “Вечори на хуторі біля Диканьки”, “Вій”, “Тарас Бульба”, “Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем”, “Сорочинський ярмарок” та ін., об’єднаних у збірку “Миргород” – місто, що знаходилося неподалік від села Великі Сорочинці, де письменник провів свої дитячі роки.
Величезне враження справили ранні твори Гоголя на Пушкіна, адже більше ніде і ніким так не були відображені картини живого українського життя.
5. Гоголь класик світової літератури. Літературознавці відзначають, що неповторність стилю і манери письма вже з ранніх творів дозволила Гоголю стати одним з найвидатніших письменників не тільки його сучасності, а й в історії світової літератури. Він один з перших у літературі (і перший з українців) поставив і точно розкрив проблеми “маленької людини” на тлі процвітання крутійства та хабарництва в Росії. При цьому письменник нещадно висміював вульгарність і цинізм, лінь і байдужість сучасної йому людини, як ніхто інший, оголюючи порочну дійсність, замасковану під зовнішній лиск і блиск.
6. “Ревізор” Гоголя справив ефект вибуху бомби. До того російська література не бачила нічого подібного: у виставі була показана нещадна правда про життя і звичаї Росії. І хоча, як говорив сам автор, мова йшла тільки про шість провінційних чиновників, які виявилися брехунами, хабарниками, кар’єристами, багато в них впізнали себе і тому були невимовно обурені.
А ось прогресивне суспільство, навпаки, зустріло комедію з натхненням. На думку його представників, “Ревізор” не тільки викриває брехливість і лицемірство російських чиновників, але є “одкровенням”, джерелом нового періоду розвитку російської культури зокрема, і російського суспільства в цілому.
Сам же письменник про ідейний задум твору говорив, що “зважився зібрати в одну купу все погане в Росії … і посміятися над усім”.
7. Микола Гоголь доводив росіянам ще в 1-й половині XIX століття, що російська та українські мови, культура, менталітет, звичаї, звичаї різні у двох цих народів слов’янської групи. Водної зі своїх етнографічних праць він навів як приклад українське слово “цнотливість”, яке на російську мову перекладали як “целомудрие”, “чистота”, “дівоча гордість”. Микола Васильович писав, що це неточний переклад, бо аналога цьому слову в російській мові немає. Щоб пояснити зміст цього слова, він навів приклад: дівчина йде до криниці по воду, неподалік стоїть її улюблений козак, який щойно повернувся з війни, але красуня не те що до нього не підійде – вона навіть очей на нього не підніме, бо за огорожею її мати стоїть і спостерігає. Ось це і є українська “цнотливість”.
Різниця між росіянами й українцями чітко простежується і в художніх творах Гоголя. Це добре видно, коли в його поемах або розповідях стикаються представники цих націй – згадайте хоча б, як коваль Вакула з “Вечорів на хуторі біля Диканьки” з козаками до російської цариці в Петербург їздив.
Цікаво, що “російський письменник Гоголь” писав зовсім не класичною або народною російською мовою, а якоюсь своєю, гоголівською. Про це багато писали його російські сучасники – письменники й критики, та навіть звинувачували Гоголя в перекрученні російської мови, засміченні її провінціалізмами й варваризмами та т. п.
Сам же Гоголь відмовлявся називати себе російським або українським письменником. Він був, як зараз би сказали, людиною світу. Йому неважливо було, якою мовою висловлювати свої думки – було б що висловлювати.
