Найстаріша іграшка — музейний експонат і має вік понад 1000 років до нашої ери. Сьогодні, за деякими підрахунками, близько 30 елементів конструктора Лего доводиться на кожного жителя планети, але далеко не у кожної дитини є хоча б один елемент.
Як правило, у 17 столітті всі діти до семи років носили сукні. Зараз, наприклад, в Японії дуже дбайливо ставляться до виховання дітей. У японських школах відсутні батьківські збори. Там, при спілкуванні з дітьми не заведено використовувати погані слова. До речі, у Великобританії робити чужим дітям зауваження суворо заборонено. З трьох років починається школа у бельгійських дітей. У Швеції законодавчо забороняється використовувати дітей для реклами молодше 12 років.
Відомо, що трирічна дитина може створити шум сильніше одночасного голосу двохсот дорослих людей. Понад 900 питань щодня задають чотирирічні діти. Вони вже здатні вимовляти до цього віку близько 12 000 слів.
День захисту дітей, який припадає на перший день літа, чомусь був дуже популярний в колишньому Радянському Союзі.
Особливо серед школярів, які пов’язували захист дітей з початком найдовших у році літніх канікул. Школярі від'їжджали на пляжі, на береги річок та озер, і тим самим захищали себе від настирливих педагогів.
1 червня — одне з найстаріших міжнародних свят. Рішення про його проведення було ухвалено Міжнародною демократичною федерацією жінок на спеціальній сесії в листопаді 1949 року.
Перший Міжнародний день захисту дітей був проведений в 1950 році. ООН підтримала цю ініціативу й оголосила захист прав, життя і здоров’я дітей одним з пріоритетних напрямів своєї діяльності.
В Україні День захисту дітей встановлено відповідно до Указу Президента України від 30 травня 1998 року № 568/98 і відзначається щорічно, також 1 червня.
На Сейшельських островах ці заходи офіційно тривають цілий місяць!
ТРЕБА ЗНАТИ
СКЛАДИ ПАЗЛ І ДОЛУЧАЙСЯ ДО СВЯТА
👇
середа, 29 травня 2024 р.
З ЮВІЛЕЄМ, РІДНИЙ КОЛЕДЖ!!!
30 травня 2024 року виповнюється 80 років з дня заснування Миколаївського будівельного технікуму (сьогодні — це Відокремлений структурний підрозділ Миколаївський будівельний фаховий коледж Київського національного університету будівництва і архітектури).
30 травня 1944 р. Народний комісаріат будівництва, на основі розпорядження Ради Народних Комісарів СРСР за № 11506-р від 27.05.1944 р., видав наказ № 299, яким наказав відкрити у м. Миколаїв будівельний технікум і встановити склад приймання учнів на 1 курс у розмірі 250 осіб. Технікум був підпорядкований Головному управлінню навчальних закладів Народного комісаріату будівництва СРСР.
Навесні 1944 р. у час його створення, технікум був розташований на вулиці Рози Люксембург (нині — Нікольська), 58, у невеличкому двоповерховому будинку. Набір абітурієнтів був здійснений у три навчальні групи студентів на підготовчі курси. Учні в першій половині дня навчалися, а в другій працювали — ремонтували приміщення технікуму. Навчальний рік почали з жовтня 1944 р. у складі семи груп на базі 7-8 класів, двох груп на базі 9 класів і однієї на базі середньої освіти.
Навесні 1947 року технікум переселився у відбудований військовополоненими навчальний корпус (вул.1-ша Слобідська, 2), в якому знаходиться і сьогодні (2020). Активну участь у відбудовчих роботах брали викладачі та студенти, що проходили тут виробничу практику. На першому та другому поверхах були обладнані навчальні кабінети, лабораторії, а на третьому — гуртожиток для учнів.
В подальші десятиліття технікум активно розвивався, розширюючи перелік дисциплін, що викладалися студентам, та удосконалюючи матеріально-технічну базу.
Миколаївський будівельний технікум реорганізовано в коледж на підставі спільного наказу Міністерства вищої освіти та Міністерства будівництва УРСР № 247/324 від 27 грудня 1990 року «Про перетворення Миколаївського будівельного технікуму в Миколаївський будівельний коледж».
Реорганізації технікуму в коледж, передувала спільна робота з Одеським та Дніпропетровським інженерно-будівельними інститутами (на цей час Одеська та Придніпровська державні академії будівництва та архітектури) на виконання наказу Державного комітету СРСР з народної освіти № 879.
На сьогодні Миколаївський будівельний коледж Київського національного університету будівництва й архітектури — добре знаний навчальний заклад як в Україні, так і далеко за її межами. Для забезпечення студентів з інших міст житлом на період їхнього навчання, коледж має гуртожиток. У коледжі є: спортивні зали, спортивні майданчики, буфети, їдальня, медпункт, актова зала та спеціалізована бібліотека з читальною залою та книгосховищем.
Навчальна практика проводиться в майстернях під керівництвом майстрів виробничого навчання. Усі студенти мають окремі робочі місця, забезпечені справним робочим обладнанням та інструментом, а також контрольно-вимірювальними інструментами, приладами та пристосуваннями.
За роки свого існування коледж має повне право пишатися своїми досягненнями. Багато випускників стали відомими науковцями, професіоналами своєї справи, провідними спеціалістами заводів, будівельних корпорацій. Частина випускників працюють викладачами вищих і середніх спеціальних закладів освіти. Наразі заклад освіти випустив близько 40 тисяч випускників.
З моменту заснування основа всіх досягнень колективу розум, працелюбність, креативність, дар працювати з людьми. Наполегливість колективу продовжує історію нашого навчального закладу. Саме людські якості викладацького колективу на чолі з адміністрацією протягом 79 років з моменту заснування навчального закладу вивели його на провідні позиції серед будівельних навчальних закладів України. ВСП Миколаївський будівельний фаховий коледж КНУБА торує свій шлях, не зупиняється на досягнутому, збираючи в процесі розвитку в тандем людей з організаторськими здібностями, творчим підходом до будь-якої справи, вмотивованих і доброзичливих, винятково працездатних і високо професійних, наполегливих і принципових, людей, які вміють масштабно і нестандартно мислити, людяних і щиросердних.
Для усіх нас зараз не простий час. Російсько — українська війна стала випробуванням для адміністрації, викладачів, співробітників, студентів коледжу.
Неодноразово наш коледж зазнавав значних ушкоджень внаслідок обстрілу міста. Були вщент розбиті всі вікна, двері та дуже понівечено майно коледжу та гуртожитку. Багато небайдужих, які відгукнулися на наше прохання допомоги в ліквідації наслідків ракетного удару. Серед них були: колишні випускники, студенти та їх батьки, працівники коледжу... За це їм велика подяка.
Коледж пишається своїми Героями, колишніми випускниками, які боронили нашу країну і навічно залишилися молодими. Справжні патріоти України!!!
Що залишає після себе війна?
Сотні тисяч кілометрів зруйнованих доріг, десятки тисяч стертих з карт міст та сіл будинків, тисячі пошкоджених або знищених мостів та інших об’єктів інфраструктури… Усе це потрібно відбудовувати задля процвітання нашої України й майбутнього наших дітей та онуків.
Наші випускники — спеціалісти відбудовували країну після радянсько - німецької війни (1941 - 1945 рр.), відбудують країну і після російсько - української війни.
Поки наші хлопці зі ЗСУ наближають Перемогу України, нам «в тилу» потрібно готувати фундамент для майбутньої «великої відбудови». Одним з найголовніших елементів цього фундаменту, без сумніву, є висококваліфіковані спеціалісти.
Сьогодні, коледж приймає вітання з ювілеєм від друзів, колег, студентів, колишніх випускників.
З 80 - річним ювілеєм коледж вітають підписники й користувачі "ІСТОРИЧНОГО ДАЙДЖЕСТУ"
вівторок, 28 травня 2024 р.
29 ТРАВНЯ — МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ МИРОТВОРЦІВ ООН
Міжнародний день миротворців ООН
Станом на 31 січня 2015 року в миротворчих операціях брали участь 91 802 військовослужбовців і військових спостерігача ООН; 12 433 - співробітники поліції; 5325 міжнародних цивільних службовців (30 вересня 2014 роки); 11 762 місцевих цивільних службовців (30 вересня 2014 роки); 1800 добровольців ООН. 122 країни надають військовий і поліційний контингенти.
У 2002 році Генеральна Асамблея ООН оголосила 29 травня Міжнародним днем миротворців. Цей день покликаний віддати належне самопожертві й самовідданості миротворців, які несуть службу по всьому світу. Він знаменує собою те, що було зроблено ООН у різних країнах для полегшення страждань та примирення ворожих сторін.
Коли в цей день у 1948 році Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй заснувала першу місію з підтримки миру, мало хто з присутніх у залі Ради міг уявити, до якого ступеню зміниться миротворча діяльність Організації Об’єднаних Націй.
Час легко озброєних миротворців, що здійснюють піше патрулювання вздовж лінії припинення вогню між суверенними державами, давно минув. Нинішні миротворчі операції Організації Об’єднаних Націй набувають все більш складного і багатопланового характеру, і не обмежуються перевіркою дотримання режиму припинення вогню, а фактично вирішують завдання відбудови країн, які опинилися на межі краху, часто після конфліктів, що тривали десятиліттями.
Військовослужбовці у блакитних касках та їх цивільні колеги спільними зусиллями організовують вибори, беруть активну участь у реформуванні поліції й судової системи, займаються захистом прав людини, стверджують принципи рівності чоловіків і жінок, здійснюють розмінування й організовують добровільне роззброєння колишніх комбатантів і підтримують заходи з повернення біженців і переміщених осіб в їх рідні місця.
Ця неоціненна робота пов’язана з ризиком. Сьогодні у 18 операціях, керованих Департаментом операцій з підтримки миру, служать понад 72 000 військовослужбовців і 15 000 цивільних осіб, і, таким чином, Організація Об’єднаних Націй є найбільшою у світі багатосторонньою організацією, що вирішує завдання постконфліктної стабілізації.
В Україні Міжнародний день миротворців встановлено відповідно до Указу Президента України від 30 квітня 2003 року № 374/2003 і відзначається щорічно 29 травня, а згідно з прийнятою 21-го травня 2013 року Постановою Верховної Ради України № 1165 «Про встановлення Дня українських миротворців", українські миротворці мають всі підстави на своє власне професійне свято, яке відзначатиметься незабаром 15-го липня.
ТРЕБА ЗНАТИ
СКЛАДИ ПАЗЛ І ДОЛУЧАЙСЯ ДО МІЖНАРОДНОГО ДНЯ МИРОТВОРЦІВ ООН
👇
неділя, 26 травня 2024 р.
ВІТАЄМО З ПЕРЕМОГОЮ!!!
У XXІ ВСЕУКРАЇНСЬКІЙ ІНТЕРНЕТ-ОЛІМПІАДІ «НА УРОК» З ІСТОРІЇ, ЯКА ТРИВАЛА З 22 квітня ПО 17 травня 2024 РОКУ, ВЗЯЛИ УЧАСТЬ СТУДЕНТИ І КУРСУ ГРУПИ: Б - 101, ЕМ - 105, КН - 107 ВСП МИКОЛАЇВСЬКОГО БУДІВЕЛЬНОГО ФАХОВОГО КОЛЕДЖУ КНУБА.
ВАЖЛИВО ВІДЗНАЧИТИ, ЩО УЧАСНИКИ ПРОДЕМОНСТРУВАЛИ НЕ ЛИШЕ СВОЇ ЗНАННЯ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ, А також з ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ, ЩО СВІДЧИТЬ ПРО ШИРОКИЙ КРУГОЗІР ТА КУЛЬТУРНУ ОСВІЧЕНІСТЬ здобувачів освіти КОЛЕДЖУ.
УЧАСТЬ У ЦІЙ ОЛІМПІАДІ ДОЗВОЛИЛА ЇМ ВИПРОБУВАТИ СВОЇ СИЛИ ТА ПРАКТИЧНІ НАВИЧКИ (ВИКЛАДАЧ ДИСЦИПЛІНИ "ІСТОРІЯ: УКРАЇНА І СВІТ" ПОПОВА О.В.).
ДИПЛОМИ III СТУПЕНЯ ОТРИМАЛи:
БУЗЬКО МАКСИМ (ГРУПА КН - 107),
ГОСТРИК СВЯТОСЛАВ (ГРУПА ЕМ - 105)
РЕВЕНКО АЛІНА (ГРУПА Б - 101).
ХОПТИНСЬКА АНАСТАСІЯ(ГРУПА КН - 107).
СЕРТИФІКАТИ УЧАСНИКА ОТРИМАЛИ:
Група Б - 101
Коченовська марія
кривошопко валентин
немировський олександр
труш дмитро
група ем- 105
боляков ярослав
ЄВстегнєєв микола
кроха єгор
мінаков максим
Поліщук Владислав
середа андрій
студінський станіслав
група кн - 107
Панькова софія
рец володимир
рижанюк данііл
франчук денис
ЗАЗНАЧУ, ЩО ЦИМ СТУДЕНТАМ НЕ ВИСТАЧИЛО ЛИШЕ КІЛЬКОХ СОТИХ БАЛІВ, ЩОБ ОТРИМАТИ ДИПЛОМ III СТУПЕНЯ.
ВІТАЄМО ВСІХ ПЕРЕМОЖЦІВ З ЗАСЛУЖЕНИМИ НАГОРОДАМИ ТА ВИСЛОВЛЮЄМО ВДЯЧНІСТЬ ВСІМ УЧАСНИКАМ ЗА УЧАСТЬ У XXі ВСЕУКРАЇНСЬКІЙ ІНТЕРНЕТ-ОЛІМПІАДІ «НА УРОК» З ІСТОРІЇ.
ВИ МОЛОДЦІ, ТАК ТРИМАТИ!!!
ЦЕ НЕ ЛИШЕ ПЕРЕМОГА ІНТЕЛЕКТУ ТА ЗНАНЬ, А Й ВИЯВ ВЕЛИКОЇ ПОВАГИ ТА ВДЯЧНОСТІ ДО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ, ЯКИЙ ПРОТЯГОМ ВЖЕ СТІЛЬКОХ РОКІВ НАДАЄ МОЖЛИВІСТЬ МОЛОДІ ЗДОБУТИ ЯКІСНУ ОСВІТУ ТА РОЗВИВАТИ СВОЇ ТАЛАНТИ. ПРИСВЯЧЕННЯ ПЕРЕМОГИ ПРИЙДЕШНЬОМУ 80-РІЧНОМУ ЮВІЛЕЮ КОЛЕДЖУ Є ВИРАЗОМ ВІДДАНОСТІ Й ГОРДОСТІ СТУДЕНТІВ ЗА СВОЮ ОСВІТНЮ СПІЛЬНОТУ, ЯКУ ВОНИ ВВАЖАЮТЬ ДРУГОЮ РОДИНОЮ ТА ДЖЕРЕЛОМ СВОГО УСПІХУ.
ВАША ПЕРЕМОГА — ЦЕ СВІДЧЕННЯ ВАШОЇ НЕЙМОВІРНОЇ ПРАЦЬОВИТОСТІ Й ЗДІБНОСТЕЙ. ВИ ПРОДЕМОНСТРУВАЛИ ВИСОКИЙ РІВЕНЬ ЗНАНЬ І РОЗУМІННЯ ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ, ЩО ЗАСЛУГОВУЄ НА ПОВАГУ ТА ЗАХОПЛЕННЯ. НЕХАЙ ЦЕЙ УСПІХ СТАНЕ ДЛЯ ВАС ВАГОМОЮ ВІЗИТІВКОЮ У ВАШІЙ ПОДАЛЬШІЙ ОСВІТНІЙ ТА ПРОФЕСІЙНІЙ КАР'ЄРІ. МИ ПИШАЄМОСЯ ВАМИ Й ВІРИМО, ЩО ВАШІ ЗДІБНОСТІ ПРИНЕСУТЬ ВАМ ЩЕ БАГАТО ПЕРЕМОГ І ДОСЯГНЕНЬ У МАЙБУТНЬОМУ!
субота, 25 травня 2024 р.
25 ТРАВНЯ - 135 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ І.І. СІКОРСЬКОГО, УКРАЇНСЬКОГО АВІАКОНСТРУКТОРА
Ігор Сікорський – великий українець
ІГОР СІКОРСЬКИЙ – ВЕЛИКИЙ УКРАЇНЕЦЬ.
КИЇВСЬКИЙ ПЕРІОД 25 травня (6 червня за новим стилем) 1889 року в Києві у будинку № 15б, що на вулиці Великій Підвальній (нині Ярославів Вал), у сім’ї професора Івана Олексійовича Сікорського народився хлопчик, який у майбутньому стане корифеєм авіації. Ігор Сікорський ще змалку почав проявляти жвавий інтерес до механіки, майструючи власні іграшки. Батьки всіляко підтримували сина в його перших експериментах, навіть виділили окрему кімнату під майстерню. Одного разу 11-річному хлопчикові, який марив небом, польотами і зачитувався новим романом Жуля Верна «Робур-завойовник», наснилося, начебто він знаходиться у повітрі на борту літального апарата. Хлопець ішов коридором. З обох боків були двері, оздоблені «під горіх». Хоча підлога й була вкрита килимовою доріжкою, виразно відчувалася вібрація. Сферичні лампи розливали приємне блакитне світло. Але щойно Ігор дійшов до кінця коридору й відчинив двері у розкішний салон, він прокинувся. Сон був настільки явним, що запам’ятався на все життя. І виявився віщим. Через 30 років усе це Ігор Сікорський побачить на борту власноруч спроектованого літака-амфібії S38. 25 травня (6 червня за новим стилем) 1889 року в Києві у будинку № 15б, що на вулиці Великій Підвальній (нині Ярославів Вал), у сім’ї професора Івана Олексійовича Сікорського народився хлопчик, який у майбутньому стане корифеєм авіації. Ігор Сікорський ще змалку почав проявляти жвавий інтерес до механіки, майструючи власні іграшки. Батьки всіляко підтримували сина в його перших експериментах, навіть виділили окрему кімнату під майстерню. Одного разу 11-річному хлопчикові, який марив небом, польотами і зачитувався новим романом Жуля Верна «Робур-завойовник», наснилося, начебто він знаходиться у повітрі на борту літального апарата. Хлопець ішов коридором. З обох боків були двері, оздоблені «під горіх». Хоча підлога й була вкрита килимовою доріжкою, виразно відчувалася вібрація. Сферичні лампи розливали приємне блакитне світло. Але щойно Ігор дійшов до кінця коридору й відчинив двері у розкішний салон, він прокинувся. Сон був настільки явним, що запам’ятався на все життя. І виявився віщим. Через 30 років усе це Ігор Сікорський побачить на борту власноруч спроектованого літака-амфібії S38. Після закінчення школи 1906 року юнак розпочав пошук навчального закладу, де можна було б наблизитися до своїх мрій – стати інженером-авіатором. У той час Париж був визнаним центром авіації, яка щойно почала зароджуватися. Тоді увесь світ говорив про винахід братів Райт. Їм уперше вдалося здійснити політ апарата, важчого за повітря. Батьки відправили Ігоря навчатися у Францію, де він вступив до технічної школи Дювиньйо де Лано. Однак рівень навчання в школі не задовольнив І. Сікорського. За шість місяців він повернувся додому, де восени 1907 року вступив до Київського політехнічного інституту на механічне відділення. Зрозумівши, що без неба та авіації для нього немає життя, І. Сікорський припинив навчання в інституті й отримавши благословення та фінансову підтримку родини, знову вирушив до Парижа, щоб перейняти досвід створення, обслуговування та експлуатації літаків і польотів на них. Після тримісячного перебування у Франції 20-річний Ігор Сікорський повернувся до Києва і розпочав роботу над створенням першого гелікоптера у Російській імперії. Але відсутність необхідних знань і відповідних комплектуючих, зокрема двигуна достатньої потужності, не дали можливості юному конструктору закінчити цей проект. Ця невдача не зупинила Ігоря Сікорського, і він направив свої зусилля на літакобудування. Невдовзі світ побачив перший літак – маленький біплан БІС-1 (Билінкін і Сікорський). Потім були БІС-2, серія великих і малих аеросаней, аероплани, важкі та легкі біплани і безліч необхідних теоретичних, дослідницьких та конструкторських робіт. Наприкінці квітня 1911 року на Куренівському аеродромі м. Києва він власноруч розпочав випробування «Великого гоночного біплана» (С-5). Саме тоді вперше було виконано кілька польотів із пасажирами на борту. Цей біплан став епохальним не тільки в біографії Сікорського, а й в історії всієї вітчизняної авіації. Серед київських авіаконструкторів того часу Сікорський побудував найбільшу кількість літальних апаратів, виконав найбільше польотів, у нього було найменше аварій, і він досяг найкращих результатів. 1912 року Російсько-Балтійський вагонний завод викупив право на будівництво та продаж біпланів Сікорського С-6а та запросив молодого авіатора обійняти посаду головного конструктора спеціального аеробудівельного відділення.
ПЕТЕРБУРЗЬКИЙ ПЕРІОД 22-річний Ігор Сікорський прийняв пропозицію й поїхав до Петербурга. Крім виконання таких замовлень, як виробництво 37 французьких літаків «Ньюпор», тривала розробка нових машин власної конструкції. Ядро конструкторського колективу складали кияни. За два роки вони створили близько 20 експериментальних літаків, унікальних за інженерним рішенням. Справжнім тріумфом став новий повітряний корабель Сікорського С-9. Фюзеляж і крила вражали своїми розмірами. Літак отримав назву «Гранд», тобто «Великий». 15 березня 1915 року авіаконструктор здійснив перший політ на «Гранді». Завдяки нашому талановитому співвітчизнику царська Росія вирвалася вперед із небаченим повітряним кораблем, залишивши позаду на кілька років усі країни світу. «Великий» перейменували спочатку на «Російський витязь», а незабаром на «Ілля Муромець». З такою назвою перший у світі чотиримоторний літак навічно увійшов в історію, а його творець увійшов в історію як національний герой Росії. І.І. Сікорський отримав безліч нагород як від царя Миколи ІІ і Державної Думи Російської імперії, так і від різних громадських організацій, і російських, і міжнародних авіаційних виставок. Завдяки одній з премій він придбав невелику дачу під Києвом, де любив відпочивати із сім’єю. Слава та визнання не запаморочили голову Ігорю Івановичу. Думки були далекі від мирської суєти: майбутнє авіації – ось що займало конструктора. Як це буває у нашому житті, не всі ставилися до його здобутків однозначно. За свідченням К.М. Фінне (близького знайомого І. Сікорського) «… І.І. Сікорський надав своєму винаходу яскравого національного забарвлення, що, в свою чергу, спровокувало стримане ставлення інтелігенції до авіатора, щоб не сказати більше…». І таких, як Сікорський, котрі намагалися відстоювати свою національну самобутність, так звана інтелігенція готова була ототожнювати з відсталістю, провінційністю, залежністю. 17 червня 1914 року члени Київського товариства повітроплавання, студенти, викладачі КПІ, журналісти зустрічали на Куренівському аеродромі свого славетного земляка, який завершив перший етап перельоту Петербург-Орша-Київ-Новосокольники-Петербург на багатомоторному літаку «Ілля Муромець».
З початком Першої світової війни І.І. Сікорський перетворився на військового авіаконструктора. Його «Ілля Муромець» став бомбардувальником, а на допомогу йому піднялися в небо нові літаки-розвідники, літаки-винищувачі. Ігор Іванович перебував всамому епіцентрі подій. Завдяки цьому він отримував важливу інформацію з перших рук: від пілотів і механіків, що дозволяло оперативно працювати над удосконаленням літаків. Під час війни авіація набула великого бойового значення. У Російській імперії на базі літаків «Ілля Муромець» створено «Ескадру повітряних кораблів», яка стала прообразом дальньої авіації.
АМЕРИКАНСЬКИЙ ПЕРІОД Плани на подальше мирне життя зруйнувала Жовтнева революція 1917 року. І. Сікорський був переконаним монархістом і не сприймав ідеї комунізму, якими захоплювалася його юна дружина Ольга Сімкович (згодом вони розлучилися, а доньку Тетяну, яка народилася у квітні 1918 року, взяла на виховання сестра Ігоря Ольга). 28-річний Ігор Сікорський залишив батьківщину в березні 1918 року та виїхав спочатку до Великої Британії, потім до Франції, а невдовзі до США. З надією на краще майбутнє (точніше з упевненістю) Ігор Сікорський прибув до Нью-Йорка. Доля вкотре випробовувала його. Життя емігранта, відсутність роботи за фахом, складні фінансові та побутові умови, смерть батька у 1919 році в Києві та інші негаразди не зламали його, а тільки загартували: доводилося заощаджувати на їжі та житлі, підробляти, даючи уроки математики у школі для російських емігрантів. Такий майже спартанський спосіб життя прикрасив тільки приїзд із Радянської Росії у лютому 1923 року сестер Ольги, Олени та доньки Тетяни. Та все ж таки Америка виправдала надії Ігоря Івановича: тут він зустрів особисте щастя і став визнаним лідером не лише американського, а й світового ринку літаків-амфібій та гвинтокрилих машин. Очевидно, що успіх справи Сікорського – це результат напруженої самовідданої праці авіаконструктора й згуртованого колективу, який йому вдалося зібрати в Америці. Ігор Іванович створив 15 типів літаків і затвердився в світовому авіапросторі як «Містер Гелікоптер». З 1947 року й донині президенти США надають перевагу гвинтокрилам конструкції Сікорського. Гелікоптери фірми Сікорського ефективно використовуються в армії, береговій охороні, пошуково-рятувальних та санітарних роботах. За свідченням сина авіаконструктора – Сергія Сікорського гелікоптери батька врятували понад 1,5 мільйона життів. Усі, хто знав Ігоря Івановича за життя, передусім звертали увагу на його людські якості. Він завжди був прекрасним люблячим батьком, чоловіком, братом, товаришем, з пошаною ставився до людей, не зважаючи на їх суспільний статус. За спогадами синів, Ігор Іванович був дивовижною людиною, винятковою у своїй шляхетності, вкрай чесним по відношенню до інших і до самого себе. Ігор Іванович Сікорський написав багато просвітницьких публіцистичних творів. І сьогодні його судження та оцінки набувають для нас особливого значення на тлі безупинних нарікань на труднощі, що пов’язані з кризою в Україні. На святкуванні 950-річчя Хрещення Київської Русі в Америці у своїй промові І.І. Сікорський сказав, що «… зупинятися лише на оплакуванні втрат – згубно. Треба багато працювати, щоб з наявного болота вийти на широку дорогу та просуватися вперед…». Так, саме працювати, дуже багато працювати – це заповіт українця ХХ століття Сікорського нам, українцям ХХІ століття. Ігор Іванович був глибоко віруючим православним християнином. Його духовна спадщина була викладена в роботі «Небо і Небеса». Власне переклад її українською і складає другу частину книги «Ігор Сікорський. Від Києва до Коннектикута, від неба до Небес». Варто зауважити, що «Небо і Небеса» – це роздуми Сікорського-християнина над питанням сенсу і цінностей існування сучасної людини й суспільства загалом. Цей твір складається з кількох окремих частин: «Послання молитви Господньої», «Невидима боротьба», «Еволюція душі» та «У пошуках Вищих Реальностей». Ці роздуми, які були написані не Сікорським-богословом, а Сікорським-релігійним мислителем, зберігають актуальність і сьогодні. Так, головний висновок його аналізу міститься у тезі: «… Всі наші досягнення видаються чимось незначним порівняно з вічними цінностями людини – Божого творіння – адже їй самою долею судилося взяти гору над брехнею, болем і смертю. Ніхто й ніколи не відніме в нас цього значення життя, і це – найголовніше». У США діяльність авіаконструктора оцінили надзвичайно високо – там його вважають національним героєм, справедливо відводячи одне з найпочесніших місць в історії ХХ століття. І доказом цьому є понад 90 почесних нагород, які він отримав упродовж свого життя. На честь Ігоря Сікорського в Бріджпорті, що в штаті Коннектикут, названо аеропорт. Існує навіть Історичний архів імені Сікорського. А в 1988 році поштове відомство США випустило марку з портретом Сікорського та зображенням його вертольота VS-300 з надписом «Igor Sikorsky». У різних музеях світу є розділи, присвячені особисто І.І. Сікорському. А що ж у нас, в Україні, на батьківщині уславленого авіатора? 15 травня 2005 року в Національному технічному університеті України «КПІ» встановлено пам’ятник, який належить руці заслуженого художника України, скульптора Миколи Олійника; відкрито стенд про діяльність Сікорського у Державному політехнічному музеї України; найкращі студенти факультету аерокосмічних систем КПІ щорічно отримують стипендію імені Ігоря Сікорського. 2011 року в Києві з ініціативи посольства США в Україні з’явилася вулиця Ігоря Сікорського – людини, яка символічно поєднала Україну й Америку, людини, яка завжди підкреслювала своє українське походження. Яскравим прикладом світової значимості винахідника стала пам’ятна монета із серії «Видатні особистості України», яку випустив Національний банк України напередодні 120-ї річниці від дня народження Сікорського. Проте історія увічнення здобутків видатного земляка на цьому не повинна завершитися. Необхідно нарешті вирішити проблему щодо створення музею Ігоря Сікорського в родовому маєтку Сікорських по вулиці Ярославів Вал, 15б у Києві, повернути частину його матеріальної та духовної спадщини в Україну. Хоча питання будівлі по вулиці Ярославів Вал, 15б так і не було вирішено за часів мерів Києва О.О. Омельченка, Л.М. Черновецького, О.П. Попова. Чи вдасться це зробити меру В.В. Кличку? Питання щодо увічнення імені Сікорського в назві українських аеропортів було піднято ще у 2006 році. Міжнародний аеропорт «Київ» (Жуляни) сьогодні носить ім’я Ігоря Сікорського. Дитячі мрії про польоти уві сні й наяву «піонера київського неба» Ігоря Сікорського здійснилися. А чи можемо ми сподіватися сьогодні на успішність наших справ?
ТРЕБА ЗНАТИ
СКЛАДИ ПАЗЛ І ДОЛУЧАЙСЯ ДО ВШАНУВАННЯ І.І. СІКОРСЬКОГО
👇
четвер, 23 травня 2024 р.
24 ТРАВНЯ — ДЕНЬ СЛОВ'ЯНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ І КУЛЬТУРИ
День слов’янської писемності і культури
В Україні День слов’янської писемності й культури встановлено відповідно до Указу Президента України від 17 вересня 2004 року № 1096/2004 і відзначається щорічно 24 травня.
24 травня День слов’янської писемності і культури. Свято встановлено постановою Президії Верховної Ради Української РСР від
30.01.91 N 568-I "Про День слов’янської писемності і культури".
Щорічно 24 травня у всіх слов’янських країнах урочисто прославляють святих Кирила і Мефодія — творців слов’янської писемності.
24 травня православна церква згадує святих рівноапостольних братів Кирила і Мефодія. Брати були православними ченцями, слов’янську абетку створили у грецькому монастирі.
Слов’янська писемність була створена в IX столітті, близько 862 року. Новий алфавіт отримав назву «кирилиця» на ім’я візантійця Костянтина, який, прийнявши чернецтво, став Кирилом. А допомагав йому в богоугодній справі освіти слов’янських народів старший брат Мефодій.
Кирило створив слов’янську абетку на основі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов’янську звукову систему. Були створені дві абетки — глаголиця і кирилиця.
ТРЕБА ЗНАТИ
СКЛАДИ ПАЗЛ І ДОЛУЧАЙСЯ ДО ДНЯ СЛОВ'ЯНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ І КУЛЬТУРИ
👇
середа, 22 травня 2024 р.
23 ТРАВНЯ — ДЕНЬ ГЕРОЇВ УКРАЇНИ
В Україні щорічно 23 травня відзначають День героїв. Це свято встановлено на честь українських вояків – борців за волю України передусім лицарів Київської Русі, козаків, повстанців, українських січових стрільців, вояків армії УНР, УПА та діячів ОУН.
День Героїв – це день тих, хто боровся і захищав Україну. До здобуття Україною незалежності свято відзначалося підпільно. Цьогоріч відзначаємо 80-ту річницю започаткування Свята Героїв.
Ідея Свята Героїв виникла у середовищі українських націоналістів. Уперше офіційно воно було запроваджене постановою II Великого Збору ОУН, який відбувся у квітні 1941 року в Кракові: "Обов’язуючі організаційні свята є: свято соборності 22 січня, свято Героїв революції дня 23-го травня і День боротьби 31 серпня".
Чому саме травень обрано для вшанування Героїв? Тому що в травні у визвольній боротьбі віддали своє життя такі кращі сини України XX століття: Микола Міхновський, Симон Петлюра та Євген Коновалець.
За останні роки до списку героїв додалися учасники Революції гідності та українці, які здійснили подвиг під час російсько-української війни.
Відзначення Дня Героїв – свідчення твердої волі українського народу. Ми повинні пам’ятати наших героїв – борців за волю України.
День 23 травня повинен бути для нас днем іспиту совісті, днем, в якім кожний поставить собі питання, що зробив він за останній рік для здійснення заповіту тих, що в могилах лягли. Хай день 23 травня, день нашої зустрічі з Духами Героїв буде днем оновлення наших душ, хай день цей дасть нам силу і витривалість до дальшого змагу. Щоб в кожному дні року можна було про Героїв сказати, що вони "хоч полягли, живуть".
ТРЕБА ЗНАТИ
СКЛАДИ ПАЗЛ І ДОЛУЧАЙСЯ ДО ВШАНУВАННЯ ГЕРОЇВ УКРАЇНИ
👇
22 ТРАВНЯ — ДЕНЬ ПЕРЕПОХОВАННЯ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
«Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий...»
22 травня 1861 року був перепохований Тарас Григорович Шевченко на березі Дніпра близько м. Канів, і таким чином було виконано його заповіт. Молодь надавала цьому великого значення, оскільки це була перша зустріч поета з народом, і цей день перетворився на свято. Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року в Санкт-Петербурзі й там на третій день був похований на Смоленському цвинтарі. Віддати останню шану Великому Кобзарю прийшли Достоєвський, Лєсков, Салтиков-Щедрін, Тургенєв, Некрасов, представники української, польської, грецької громад Санкт-Петербурга. Ще в день смерті Тараса Шевченка його друзі — художник Григорій Честахівський, брати-літератори Михайло та Олександр Лазаревські вирішили виконати волю поета — поховати його в Україні, адже передсмертними словами 47-річного Шевченка були: «До Канева...». 13 березня відбулося поховання поета в Петербурзі на Смоленському кладовищі. «…Була похоронна жалоба, а потім на два місяці спочинок Тарасові Шевченкові. Тоді він, вільний од ударів скорбот, що лягають на тіло, вільний од ваги тіла, знову ожив у дивовижному тріумфальному травневому поході. За участі самого народу поет повернувся в Україну, щоб під приводом поховання домовини Шевченкової заснувати біля Канева першу національну святиню. Його труну повезли, понесли в Україну, як труну короля…» (Євген Сверстюк). М. М. Лазаревський подав клопотання про перевезення праху Тараса Шевченка на Україну, і у квітні 1861 року було одержано цей дозвіл. П’ятдесят вісім днів знаходився прах Т. Г. Шевченка в Петербурзі, а 8 травня 1861 року домовину з прахом Шевченка було викопано, перенесено через увесь Петербург до Московського вокзалу. Так починався останній шлях Кобзаря... Був на цьому сумному шляху і Київ. З Тарасом прощалися студенти, поети, усі кияни... Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати Т. Шевченка у Києві. Та Г. Честахівський відстоював думку про поховання Кобзаря в Каневі, бо ще за життя він мріяв завжди про Канів: «Тихе пристанище і спокій знайдеш коло Канева». 20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» з Києва понесли хвилі дніпровський прах Тараса до Канева. Дві доби домовина знаходилась в Успенському соборі, а 22 травня було відслужено в церкві панахиду, і прах Тараса Шевченка несли на Чернечу гору. «Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрігся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», — згадував Г. Честахівський. Туди ж перенесли дерев’яний хрест, який був встановлений на могилі. Чернеча гора ніколи не бачила такого людського потоку, що зібрався тут, щоб востаннє віддати свою шану Кобзареві.
З того часу височить над Дніпром могила поета.
ТРЕБА ЗНАТИ
СКЛАДИ ПАЗЛ І ДОЛУЧАЙСЯ ДО ДНЯ ПАМ'ЯТІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
👇
неділя, 19 травня 2024 р.
19 ТРАВНЯ — ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ
День пам’яті жертв політичних репресій
Цей День пам’яті й скорботи про жертви, які загинули або постраждали в Україні в наслідок політичних репресій комуністичного режиму, спочатку з’явився в національному календарі країни наприкінці 90-х років і має назву "День пам’яті жертв голодомору", відображаючи у своєму формулюванні одне з найтяжчих злочинів проти людяності тієї безжальної влади. Відзначався в четверту суботу листопада (Указ Президента України № 1310/98 від 26-го листопада 1998 року). Потім, згідно з Указом Президента України № 1181/2000 від 31-го жовтня 2000 року, цей пам’ятний День був перейменований і став називатися «День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій». Указом від 15-го липня 2004 року №797/2004 було встановлено назву «День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій». Надалі, згідно з Указом Президента України №431/2007 від 21-го травня 2007 року, з метою належного вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам’яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людяності, дні пам’яті жертв голодоморів та жертв політичних репресій виділили в окремі пам’ятні дати. «День пам’яті жертв голодоморів», як і колись, відзначається в четверту суботу листопада, а «День пам’яті жертв політичних репресій» - щорічно у третю неділю травня.
Щороку в третю неділю травня по всій Україні проводяться різноманітні заходи, присвячені пам’яті про ці страшні події.
Як відомо, 2 червня 1937 було прийнято постанову Політбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якого 5 серпня 1937 вийшов наказ НКВС СРСР № 0044, який поклав початок масових репресій.
Вже до середини листопада 1938 року без суду було винесено 681692 смертних вироки, які виконувалися негайно. Понад 1,7 млн людей було відправлено в табори.
Згідно з розсекреченими архівами та документів СБУ, в Україні з 1935 по 1951 рік жертвами розкуркулення стали понад 2 млн 800 тис. людей. У 1936 році заарештували 15717 осіб, у 1937-му - 159537, в 1938-м 106096, в 1939-м 11744. Близько 16,5 тис. чоловік було розстріляно в 1937-му.
У зв’язку з цим президент доручив СБУ й уряду видати книгу, оприлюднити документи та матеріали про масові політичні репресії 1937-1938 років, поширити їх на іноземних мовах за кордоном, а також розпорядився проводити в школах та інших навчальних закладах уроки на цю тему.
У 2024 році День пам’яті жертв політичних репресій припадає на 19 травня.
ТРЕБА ЗНАТИ
СКЛАДИ ПАЗЛ І ДОЛУЧАЙСЯ ДО ДНЯ ВШАНУВАННЯ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ
👇
пʼятниця, 17 травня 2024 р.
18 ТРАВНЯ — ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГЕНОЦИДУ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ
18 травня 1944 року — день початку депортації, коли жінок, дітей, інвалідів війни та людей похилого віку зігнали до товарних вагонів та, ущент заповнивши їх переселенцями, відправили за кілька тисяч кілометрів від рідної домівки, — є днем трауру в історії кримськотатарського народу і днем пам'яті в Україні. Сталін прагнув знищити всі сліди присутності кримських татар, заборонив етнонім кримські татари, і більше ніж 40 років у переписах населення СРСР (1959, 1970, 1979 років) згадки про кримських татар були заборонені .
Офіційною «причиною» депортації стало огульне звинувачення всього кримськотатарського народу в нібито масовому співробітництві з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни, тому дії сталінської влади щодо насильницького виселення кримських татар із Криму були цілком злочинними, адже жоден народ, за всіма міжнародно-правовими нормами, не може і не повинен бути відповідальним та підлягати покаранню за дії, скоєні окремими його представниками .
Після депортації почалося перейменування кримськотатарських назв сіл, районів, міст: всього перейменовано близько 1300 населених пунктів Криму (приблизно 90 % від усіх топонімів). 1945 року скасовано національно-територіальну автономію кримських татар — Кримську АРСР, а на її місці утворено Кримську область, куди почалося масове організоване переселення слов'янського населення .
Новий радянський керівник Микита Хрущов узяв курс на десталінізацію. Однак вона не торкнулася кримських татар, оскільки директива, яка забороняла їхнє повернення, скасована не була. Кримські татари, на відміну від інших депортованих народів, були вимушені залишатися в Центральній Азії упродовж кількох десятиліть. Почався потужний національний рух кримських татар за повернення до Криму, підтриманий радянськими дисидентами і за кордоном, саме тому 1989 року Верховна Рада СРСР засудила депортацію і визнала її незаконною та злочинною; 14 листопада того ж року регіональний парламент Криму прийняв аналогічне рішення .
З 1989 року почалось масове повернення кримських татар до батьківщини, при цьому радянська влада ніяк не допомагала їхньому поверненню, не давала компенсацій за землі, які вони втратили. Російська Федерація як держава — правонаступник СРСР також не відшкодувала депортованим збиткам за втрачене майно і не провела судових процесів над особами, відповідальними за насильницьке переселення або причетними до нього.
Закон РРФСР від 26 квітня 1991 року «Про реабілітацію репресованих народів» визнав депортації народів у СРСР актом геноциду. Стаття 4 цього закону проголосила, що агітація, яка перешкоджає реабілітації репресованих народів, що зазнали наклепницьких нападок, не допускається, а осіб, які вчиняють такі дії, мають притягувати до відповідальності. 12 листопада 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію геноцидом і проголосила 18 травняДнем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. 9 травня 2019 року Латвія, 6 червня 2019 року Литва і 10 червня 2019 року Канада визнали депортацію кримських татар геноцидом .
ТРЕБА ЗНАТИ
СКЛАДИ ПАЗЛ І ДОЛУЧАЙСЯ ДО ДНЯ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГЕНОЦИДУ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ
.jpg)
ІГОР СІКОРСЬКИЙ – ВЕЛИКИЙ УКРАЇНЕЦЬ.
