1 ВЕРЕСНЯ — ДЕНЬ ЗНАНЬ
ДЕНЬ ЗНАНЬ
У світі не існує єдиної дати для початку нового навчального року — різні країни встановили для цього різний час. В Україні ж перший вересневий день знаменує не тільки настання осені — мільйони школярів і студентів саме тоді повертаються до навчальних закладів, щоб вчитися вже в наступному класі чи на наступному курсі. Але оскільки в нашому суспільстві до освіти заведено ставитися з особливою повагою, то 1 вересня є не просто початком навчального процесу, а ще й щорічним святом, яке зветься Днем знань. Попри те, що День знань було запроваджено в радянські часи, ця подія залишилася традицією не тільки в Україні, а й у багатьох інших державах на території колишнього СРСР.
Ми давно звикли, що початок навчання дітей пов’язаний з першим днем осені, але так було не завжди навіть у нашого народу. Погляди на виховання й освіту нащадків у давніх слов’ян визначалися особливим світосприйняттям, заснованим на культі предків та природи. В ті часи необхідно було виховати в дитині якості, необхідні для праці, боротьби з природними стихіями та чужоземними загарбниками.
Першою вихователькою і вчителькою для дітей була мати, а після 7-річного віку хлопчиків і дівчаток окремо навчали родичі відповідно чоловічої та жіночої статі. Дітей залучали до різних видів роботи, ритуалів, обрядів та святкувань, таким чином готуючи їх до дорослого життя.
Пізніше, з прийняттям християнства, в Русі з’явилося більше книг, а власна писемність сприяла появі шкіл. Проте початкову освіту діти здобували здебільшого вдома, а навчання в школах було вже наступним етапом. Першу школу «книжкового вчення» відкрив князь Володимир Великий у Києві 988 року. Багато для освіти зробив і Ярослав Мудрий, зокрема, створив першу бібліотеку при Софійському соборі та відкрив школу в Новгороді. За прикладом Києва й Новгорода почали відкриватися школи й в інших містах Русі.
Якщо перші навчальні заклади створювалися за ініціативою князів, тобто держави, то пізніше освітою стала опікуватися церква, а школи стали відкривати при монастирях. Це було пов’язано з тим, що грамота була необхідна для розповсюдження християнської релігії, а отже навчання грамоті й вірі сприймалося як єдиний процес. Але поряд з догмами християнства учні вивчали граматику, математику, риторику, філософію, іноземні мови, історію та природознавство.
Однак процес розвитку освіти в Русі сповільнився після навали монголо-татар, які спалили Київ, зруйнували багато монастирів, а вчителів вбили або забрали в полон. З часів приєднання українських земель до Речі Посполитої у XVI столітті почалося насаджування католицизму та пригноблення національної освіти. Діти з українських заможних родин мусили вчитися в католицьких освітніх закладах.
В XVI столітті в Україні почали відкриватися братські школи, засновниками яких були братства — національно-релігійні організації. Велика увага в цих школах приділялася гуманітарним дисциплінам, зокрема, іноземним мовам та діалектиці, але вивчалися й інші традиційні предмети й навіть мистецтво хорового співу. Батьки, віддаючи дітей до братської школи, підписували договір, який визначав взаємні обов’язки школи, учня та батьків.
При цьому братські школи були закладами середнього рівня, а першими вищими навчальними закладами в Україні стали Острозька школа-академія та Києво-Могилянська академія. Школа-академія в Острозі, відкрита князем Костянтином Острозьким на власні кошти у 1576 році, вирізнялася високим рівнем викладання, а вчитися там могли діти не тільки знаті, але й селян.
1632 року в результаті об’єднання Київської братської школи та школи Києво-Печерської Лаври було утворено Києво-братську колегію, якою опікувався митрополит Петро Могила. Згодом заклад на його честь назвали Києво-Могилянською академією. Таким чином, в Україні сформувалася система освіти з початкової, середньої та вищої ланок.
У XVIII – XIX століттях українці навчалися переважно в закладах трьох типів: діти незаможних селян та містян — в початкових парафіяльних школах, де навчали закону Божого, грамоти й арифметики; для нащадків купців і ремісників призначалися повітові училища; а діти дворян та високих чиновників вчилися в гімназіях. Середню освіту, як і право вступу до університету, надавали лише гімназії.
В різних освітніх закладах навчання починали в різний час — в сільській місцевості це зазвичай була пізня осінь або початок зими, коли малолітні батьківські помічники звільнялися від роботи в полі. В містах гімназії могли збирати учнів вже в серпні, але зрештою це залежало від рішення керівництва закладу. Так тривало досить довго й за радянських часів — аж до 1935 року, коли було затверджено обов’язкову для всіх навчальних закладів дату початку навчання — 1 вересня.
Проголосити початок навчального року святковим днем в СРСР вирішили в 1980 році — тоді й з’явився День знань. Чотири роки потому свято назвали всенародним, а крім обов’язкової шкільної лінійки до нього стали присвячувати спеціальні заходи на зразок «уроків миру» чи зустрічей з видатними людьми. Традиційних уроків новий формат свята не передбачав скасовування уроків, тож вони починалися цього ж дня. Відтоді минуло багато часу, замість СРСР з’явилися нові незалежні країни, але День знань залишився святковою подією, завжди важливою для учнів, їхніх батьків та вчителів.
Людські знання бувають чотирьох типів — буденні, тобто набуті в результаті повсякденного досвіду та практичної діяльності; наукові, тобто засновані на об’єктивних законах природи й суспільства; філософські, які є раціональними, проте не суто науковими; та художні, що базуються на естетичному сприйнятті світу. В основному шкільна освіта призначена для здобуття саме наукових знань.
В ті часи малечу навчали спочатку вдома — заможні батьки запрошували в якості вчителів священників, а для дітей простого люду існували так звані «майстри грамоти» — представники нижчого духовенства, тобто дяки, а також світські особи. Вони вчили абетку, письму, читанню та чотирьом математичним діям і мали зазвичай одразу по кілька учнів.
Цього дня діти розпочинають навчання в Молдові, Туркменістані, Таджикистані, Казахстані, Киргизстані, Вірменії, країнах Балтії, а також в Польщі, Словенії, Чехії, Бельгії, Ірландії, Угорщині, Македонії, Ізраїлі та Китаї.
Рекордсменом є Ірландія — там діти навчаються в школі 15 років. В багатьох країнах, серед яких Норвегія, Угорщина, Великобританія, Швейцарія та Словенія, шкільне навчання триває 13 років.
Серед європейських країн щодо цього лідирують Великобританія, Ірландія та Люксембург — там малюки вперше йдуть до школи у віці 4 років. Аналогічна традиція існує також в Індії. Проте в більшості країн світу шкільний вік для дітей розпочинається з 5 – 7 років.
В цей день на подвір’ях шкіл проводяться святкові «лінійки», які збирають разом всіх учнів та вчителів. Зазвичай це радісна й зворушлива зустріч однокласників — діти обмінюються новинами та літніми враженнями, а також дивуються тому, як змінилися й виросли за час канікул шкільні друзі.
З Днем знань всіх присутніх вітають директор навчального закладу, представники місцевої влади та громадськості. Традиційно лунає «перший дзвоник», дуже символічний передусім для першокласників та для майбутніх випускників, які розпочинають свій останній шкільний рік. Крім учнів та вчителів, на святковий захід завжди приходять гості — батьки та родичі школярів. Першокласники — головні персони свята, вони отримують квіти, пам’ятні подарунки, а також привітання та добрі настанови. Не залишаються поза увагою і вчителі — їм теж дарують букети квітів і слова подяки. Часто по завершенню основної частини Дня знань в школах організовують розважальну програму — концерти з піснями й танцями у виконанні обдарованих учнів.
Проте останнім часом дедалі більше українських освітніх закладів відмовляються від звичного святкування цієї події. Наприклад, замість лінійки влаштовують лише урочисту зустріч першокласників, а після святкового уроку всі учні та вчителі збираються на пікнік. Ще організовують флешмоби та фотосесії, спортивні змагання й веселі конкурси — все для того, аби атмосфера Дня знань була справді святковою, а не офіційною.
.jpg)
