9 СІЧНЯ — ВИПОВНЮЄТЬСЯ 100 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ СЕРГІЯ ПАРАДЖАНОВА
За рішенням ЮНЕСКО, 2024 рік – рік Сергія Параджанова, 100 років з дня народження якого відзначать 9 січня.
В Україні на загальнодержавному рівні відзначатимуть 100 років від дня народження Сергій Параджанова (9 січня 2024 року), вірменина за походженням, який став культовим кінорежисером в епоху українського шістдесятництва. Міжнародне визнання прийшло до нього після екранізації 1964 року повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». Кажуть, його вітали з цією роботою світові кіномитці – італійці Фелліні та Антоніоні, японець Куросава, а польський режисер Анджей Вайда навіть став перед Параджановим на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр.
9 січня 1924 року – народився Сергій Параджанов, кінорежисер, сценарист. Вірменин, який народився у Тбілісі, сидів у російській в’язниці за український націоналізм.
Сергій Параджанов
2024 рік був проголошений ЮНЕСКО роком Сергія Параджанова.
На честь Маестро названа зірка.
Існував Міжнародний комітет з визволення Параджанова, яким керував Луї Арагон.
В одній з колоній Параджанов відкрив школу живопису.
В'язень Параджанов рідко отримував листи від численних друзів, приятелів і учнів. Зате регулярно приходили міжнародні депеші від якогось Ф. Фелліні. Зміст депеш: «Хвилююся за твою долю, ти ж велика людина, тримайся».
У в'язниці Параджанов збирав кришки з фольги, якими тоді закривали молочні пляшки. Він пресував їх у медальйон і гвіздком робив портрет Пушкіна. Один із таких медальйонів він подарував Тоніно Гуеррі. Тоніно відлив медальйон в сріблі й подарував своєму другу Федеріко Фелліні. Друзі створили приз на честь Параджанова і назвали його «Амаркорд», яким нагороджують за найкращий фільм на фестивалі в Ріміні. Першим отримав нагороду Георгій Данелія, кінорежисер, друг Параджанова, за картину «Настя».
Одного разу Параджанов подарував антикварний меблевий гарнітур людині, яка надіслала йому у в'язницю торта.
Ів Сен-Лоран якось запросив Маестро до Парижа. Але влада не дозволила: чи вистачить у кутюр'є площі, щоб розмістити всесвітню персону — геніального режисера? Не факт. Сен-Лоран відповів: маю 578 метрів корисної житлоплощі. Все одно не пустили — вже без причини. Через рік Ів прибув до Москви. І Параджанов на його честь створив фантастичний альбом колажів, де Сен-Лоран живе дивовижним життям. Цей альбом Параджанов передав своєму другу Іву Сен-Лорану. На що той зазначив: «Божественно! Ні на що не схоже. Браво, геній!».
Одного разу Параджанов надіслав телеграму: «Москва. Кремль. Косигіну. Оскільки я — єдиний безробітний кінорежисер у Радянському Союзі, наполегливо прошу відпустити мене в голому вигляді через радянсько-іранський кордон, може, стану родоначальником в іранському кіно. Параджанов».
Сергій Йосипович не відпускав додому друзів, поки вони не подивляться фільм Андрія Тарковського «Іванове дитинство». Своїй прихильниці Лілі Брік (а було їй під 80 років) до 8 Березня Параджанов надіслав букет із колючого дроту і власних шкарпеток.
Параджанов мріяв поїхати до Берліна, але не для участі в престижному кінофестивалі, а тому, що хотів розшукати на барахолці чашку Гітлера.
Ходив Мюнхеном в халаті й торгувався в кожній антикварній лавці, відкладаючи товар до приїзду Ів Сен-Лорана або Франсуази Саган, які, начебто, повинні приїхати й заплатити за нього, і безбожно при цьому запізнювався на всі церемонії вручення нагород.
Шляхом Сергія Параджанова пішов тільки один з його родичів — його племінник Георгій Параджанов. Він зняв короткометражний фільм «Всі пішли…», який був відмічений тим самим медальйоном Параджанова на фестивалі в Ріміні
Племінникові Георгію, щоб він зрозумів, що таке радянська в'язниця, він привіз коробку з-під сірників, повну вошей.
Одного разу у в'язниці начальник сказав Параджанову, який підмітав підлогу: «Засуджений, працюєте без вогника!» Наступного разу, помітивши начальство, режисер підпалив мітлу — так і став підмітати — «з вогником».
Немає коментарів:
Дописати коментар