29 ТРАВНЯ — МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ МИРОТВОРЦІВ                                               ООН

      Міжнародний день миротворців ООН

Станом на 31 січня 2015 року в миротворчих операціях брали участь 91 802 військовослужбовців і військових спостерігача ООН; 12 433 - співробітники поліції; 5325 міжнародних цивільних службовців (30 вересня 2014 роки); 11 762 місцевих цивільних службовців (30 вересня 2014 роки); 1800 добровольців ООН. 122 країни надають військовий і поліцейський контингенти.

У 2002 році Генеральна Асамблея ООН оголосила 29 травня Міжнародним днем миротворців. Цей день покликаний віддати належне самопожертві й самовідданості миротворців, які несуть службу по всьому світу. Він знаменує собою те, що було зроблено ООН у різних країнах для полегшення страждань та примирення ворожих сторін.

Коли в цей день у 1948 році Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй заснувала першу місію з підтримки миру, мало хто з присутніх у залі Ради міг уявити, до якого ступеню зміниться миротворча діяльність Організації Об’єднаних Націй.

Час легко озброєних миротворців, що здійснюють піше патрулювання вздовж лінії припинення вогню між суверенними державами, давно минув. Нинішні миротворчі операції Організації Об’єднаних Націй набувають все більш складного і багатопланового характеру, і не обмежуються перевіркою дотримання режиму припинення вогню, а фактично вирішують завдання відбудови країн, які опинилися на межі краху, часто після конфліктів, що тривали десятиліттями.

Військовослужбовці у блакитних касках та їх цивільні колеги спільними зусиллями організовують вибори, беруть активну участь у реформуванні поліції й судової системи, займаються захистом прав людини, стверджують принципи рівності чоловіків і жінок, здійснюють розмінування й організовують добровільне роззброєння колишніх комбатантів і підтримують заходи з повернення біженців і переміщених осіб в їх рідні місця.

Ця неоціненна робота пов’язана з ризиком. Сьогодні у 18 операціях, керованих Департаментом операцій з підтримки миру, служать понад 72 000 військовослужбовців і 15 000 цивільних осіб, і, таким чином, Організація Об’єднаних Націй є найбільшою у світі багатосторонньою організацією, що вирішує завдання постконфліктної стабілізації.

В Україні Міжнародний день миротворців встановлено відповідно до Указу Президента України від 30 квітня 2003 року № 374/2003 і відзначається щорічно 29 травня, а згідно з прийнятою 21-го травня 2013 року Постановою Верховної Ради України № 1165 «Про встановлення Дня українських миротворців", українські миротворці мають всі підстави на своє власне професійне свято, яке відзначатиметься незабаром 15-го липня.

                                   ТРЕБА ЗНАТИ

                                СКЛАДИ ПАЗЛ

                                           👇

                         28 ТРАВНЯ — ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ДЕНЬ                                                 КРАЄЗНАВСТВА

      Всеукраїнський день краєзнавства

28 травня проводиться Всеукраїнський день краєзнавства. Історія та значення. Ці травневі заходи у третьої декаді місяця мають традиційний щорічний характер.

28 травня 1925 року в Харкові розпочалася І Всеукраїнська конференція з краєзнавства, яка стала важливою віхою в розвитку краєзнавчих досліджень в Україні. Саме під час цієї конференції був створений Український комітет краєзнавства. Традиція святкувати Всеукраїнський день краєзнавства була започаткована за рішенням VI з'їзду Національної спілки краєзнавців України, що відбувся 23 січня 2017 року. З того часу цей день відзначається щорічно 28 травня.

Метою свята є привернення уваги суспільства до краєзнавчих досліджень, які допомагають глибше пізнати історію, культуру, мову, звичаї та традиції українського народу. Це також нагода підкреслити важливість вивчення рідного краю, його особливостей і багатства. Завдяки такому святу ми можемо не тільки зберегти пам'ять про наше минуле, а й залучити нові покоління до глибокого вивчення місцевої історії.

Цей день служить стимулом для подальшої співпраці між краєзнавцями, державними органами влади, навчальними закладами, науковими установами та громадськими організаціями, які зацікавлені в розвитку краєзнавства в Україні.

Цікаві факти:

• І Всеукраїнська конференція з краєзнавства відбулася саме в Харкові, що свідчить про значну роль цього міста в науковому житті України.
• Українське краєзнавство охоплює не лише історичні аспекти, але й вивчення культурної спадщини, фольклору, традицій, що дозволяє зберігати різноманітність українських регіонів.

                                    ТРЕБА ЗНАТИ

                               СКЛАДИ ПАЗЛ

                                            👇

              25 ТРАВНЯ — МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЗНИКЛИХ                                        БЕЗВІСТИ  ДІТЕЙ

              День зниклих безвісти дітей

Щорічно у всьому світі відбувається безліч трагедій, в тому числі зникнення дітей. Коли безвісти пропадають діти, надії на те, що вдасться встановити їх подальше місцеперебування або долю, залишається дуже мало. Це багато в чому є тяжким ударом для рідних і близьких, але ще більшою загрозою для постраждалих дітей.

Причини зникнення дітей можуть бути самими різними. Одні, розчарувавшись в обставинах, що склалися, самі йдуть з дому, інших дітей викрадають зловмисники. Чи можна уникнути подібних трагедій?

У групі ризику знаходяться не тільки підлітки й маленькі діти, пропадають іноді й немовлята. Статистика показує, що щорічно, наприклад в США пропадають близько 460 000 дітей, у Німеччині ця цифра становить близько 100 000 дітей, у Канаді щорічно пропадають до 40 тисяч, у Великобританії — до 140 000, а в Індії ця цифра становить 70 тисяч дітей і підлітків.

Значну частину дітей все ж знаходять і повертають додому. Однак деякі так ніколи й не повертаються. Вони можуть стати жертвами вбивства, работоргівлі або бути викраденими для інших кримінальних цілей.

Для вираження солідарності зі зниклими дітьми та їхніми родинами, для підтримки їх у цій трагічній ситуації, європейським товариством був створений Міжнародний день зниклих безвісти дітей. Він відзначається щорічно з 2002 року за підтримки Європейської федерації з розшуку зниклих і опинилися жертвами сексуальної експлуатації дітей — 25 травня.

Ініціатива проведення цього Дня виникла спочатку в США: 25 мая, 1979 року народження, після занять в школі не повернувся додому шестирічний хлопчик, на ім'я Евіан Пейтс. За пошук дитини взялася не тільки поліція і місцева громада. Звістка про трагедію не залишила байдужим все американське суспільство, але знайти хлопчика так і не вдалося. Минуло чотири роки після цієї трагедії й президент США Рональд Рейган оголосив 25 травня Національним днем зниклих безвісти дітей.

У 1984 році в США організували Національний Центр пошуку зниклих безвісти дітей. У 1997 році, так само з ініціативи США, був створений Міжнародний центр пошуку зниклих безвісти дітей, а також дітей, які стали жертвами експлуатації — International Center for Missing and Exploited Children (ICMEC).

Спільні зусилля широкої громадськості значно збільшують шанси на те, що вдасться встановити обставини пропажі й місцеперебування зниклої дитини, своєчасно надати допомогу, запобігати розвитку ще більшої трагедії, якщо це можливо.

Будьмо пильні!

                       ТРЕБА ЗНАТИ

                                            (АРХІВНІ МАТЕРІАЛИ)

                   СКЛАДИ ПАЗЛ

                               👇

 

        24 ТРАВНЯ — ДЕНЬ СЛОВ'ЯНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ І                                          КУЛЬТУРИ

   День слов’янської писемності і культури

В Україні День слов’янської писемності й культури встановлено відповідно до Указу Президента України від 17 вересня 2004 року № 1096/2004 і відзначається щорічно 24 травня.

24 травня День слов’янської писемності і культури. Свято встановлено постановою Президії Верховної Ради Української РСР від

30.01.91 N 568-I "Про День слов’янської писемності і культури".

Щорічно 24 травня у всіх слов’янських країнах урочисто прославляють святих Кирила і Мефодія — творців слов’янської писемності.

24 травня православна церква згадує святих рівноапостольних братів Кирила і Мефодія. Брати були православними ченцями, слов’янську абетку створили у грецькому монастирі.

Слов’янська писемність була створена в IX столітті, близько 862 року. Новий алфавіт отримав назву «кирилиця» на ім’я візантійця Костянтина, який, прийнявши чернецтво, став Кирилом. А допомагав йому в богоугодній справі освіти слов’янських народів старший брат Мефодій.

Кирило створив слов’янську абетку на основі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов’янську звукову систему. Були створені дві абетки — глаголиця і кирилиця.

                                 ТРЕБА ЗНАТИ

                                СКЛАДИ ПАЗЛ

                                           👇

             23 ТРАВНЯ — ДЕНЬ ГЕРОЇВ В УКРАЇНІ

                 День Героїв в Україні

23 травня проводиться День Героїв в Україні. В 1941 році Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів постановив щороку 23 травня відзначати День пам'яті тих, хто боровся за свободу України. Дата була пов'язана до сумного дня - 23 травня 1938 року, коли в Роттердамі було вбито Євгена Коновальця. Також було згадано, що саме в травні пішли з життя «кращі сини України XX століття» - Микола Міхновський, Симон Петлюра. Ці травневі заходи у третьої декаді місяця мають традиційний щорічний характер.

День Героїв України відзначається щороку 23 травня на честь пам'яті тих, хто віддав своє життя за свободу та незалежність нашої країни. Це свято було встановлено 1941 року Другим Великим Збором Організації Українських Націоналістів (ОУН) і присвятити до трагічної дати — 23 травня 1938 року, коли в Роттердамі був убитий Євген Коновалець, видатний діяч українського національно-визвольного руху.

День Героїв не тільки нагадує про смерть Коновальця, але й вшановує пам'ять інших великих українців, які стали символами боротьби за національну гідність. Саме в травні пішли з життя "кращі сини України XX століття" — Микола Міхновський, Симон Петлюра та багато інших, чиї імена стали легендами в історії національної боротьби.

Цей день закликає українців не забувати про героїчну спадщину минулого і продовжувати боротьбу за свободу і незалежність, як це робили їхні попередники. Важливо пам'ятати про цієї історії, щоб вона не повторювалася, а наша нація завжди залишалася вільною.

                                    ТРЕБА ЗНАТИ

                               СКЛАДИ ПАЗЛ

                                            👇

 

22 ТРАВНЯ — ДЕНЬ ПЕРЕПОХОВАННЯ Т.Г. ШЕВЧЕНКА

«Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий...»

22 травня 1861 року був перепохований Тарас Григорович Шевченко на березі Дніпра близько м. Канів, і таким чином було виконано його заповіт. Молодь надавала цьому великого значення, оскільки це була перша зустріч поета з народом, і цей день перетворився на свято.
Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року в Санкт-Петербурзі й там на третій день був похований на Смоленському цвинтарі. Віддати останню шану Великому Кобзарю прийшли Достоєвський, Лєсков, Салтиков-Щедрін, Тургенєв, Некрасов, представники української, польської, грецької громад Санкт-Петербурга. Ще в день смерті Тараса Шевченка його друзі — художник Григорій Честахівський, брати-літератори Михайло та Олександр Лазаревські вирішили виконати волю поета — поховати його в Україні, адже передсмертними словами 47-річного Шевченка були: «До Канева...».
13 березня відбулося поховання поета в Петербурзі на Смоленському кладовищі. «…Була похоронна жалоба, а потім на два місяці спочинок Тарасові Шевченкові. Тоді він, вільний од ударів скорбот, що лягають на тіло, вільний од ваги тіла, знову ожив у дивовижному тріумфальному травневому поході. За участі самого народу поет повернувся в Україну, щоб під приводом поховання домовини Шевченкової заснувати біля Канева першу національну святиню. Його труну повезли, понесли в Україну, як труну короля…» (Євген Сверстюк).
М. М. Лазаревський подав клопотання про перевезення праху Тараса Шевченка на Україну, і у квітні 1861 року було одержано цей дозвіл.
П’ятдесят вісім днів знаходився прах Т. Г. Шевченка в Петербурзі, а 8 травня 1861 року домовину з прахом Шевченка було викопано, перенесено через увесь Петербург до Московського вокзалу. Так починався останній шлях Кобзаря...
Був на цьому сумному шляху і Київ. З Тарасом прощалися студенти, поети, усі кияни... Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати Т. Шевченка у Києві. Та Г. Честахівський відстоював думку про поховання Кобзаря в Каневі, бо ще за життя він мріяв завжди про Канів: «Тихе пристанище і спокій знайдеш коло Канева».
20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» з Києва понесли хвилі дніпровський прах Тараса до Канева. Дві доби домовина знаходилась в Успенському соборі, а 22 травня було відслужено в церкві панахиду, і прах Тараса Шевченка несли на Чернечу гору. «Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрігся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», — згадував Г. Честахівський. Туди ж перенесли дерев’яний хрест, який був встановлений на могилі. Чернеча гора ніколи не бачила такого людського потоку, що зібрався тут, щоб востаннє віддати свою шану Кобзареві.                                                  

З того часу височить над Дніпром могила поета.

                                                ТРЕБА ЗНАТИ

                               СКЛАДИ ПАЗЛ

                                            👇

    18 ТРАВНЯ — ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ                                        РЕПРЕСІЙ

    День пам’яті жертв політичних репресій

Цей День пам’яті й скорботи про жертви, які загинули або постраждали в Україні в наслідок політичних репресій комуністичного режиму, спочатку з’явився в національному календарі країни наприкінці 90-х років і має назву "День пам’яті жертв голодомору", відображаючи у своєму формулюванні одне з найтяжчих злочинів проти людяності тієї безжальної влади. Відзначався в четверту суботу листопада (Указ Президента України № 1310/98 від 26-го листопада 1998 року). Потім, згідно з Указом Президента України № 1181/2000 від 31-го жовтня 2000 року, цей пам’ятний День був перейменований і став називатися «День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій». Указом від 15-го липня 2004 року №797/2004 було встановлено назву «День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій». Надалі, згідно з Указом Президента України №431/2007 від 21-го травня 2007 року, з метою належного вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам’яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людяності, дні пам’яті жертв голодоморів та жертв політичних репресій виділили в окремі пам’ятні дати. «День пам’яті жертв голодоморів», як і колись, відзначається в четверту суботу листопада, а «День пам’яті жертв політичних репресій» - щорічно у третю неділю травня.

Щороку в третю неділю травня по всій Україні проводяться різноманітні заходи, присвячені пам’яті про ці страшні події.

Як відомо, 2 червня 1937 було прийнято постанову Політбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якого 5 серпня 1937 вийшов наказ НКВС СРСР № 0044, який поклав початок масових репресій.

Вже до середини листопада 1938 року без суду було винесено 681692 смертних вироки, які виконувалися негайно. Понад 1,7 млн людей було відправлено в табори.

Згідно з розсекреченими архівами та документів СБУ, в Україні з 1935 по 1951 рік жертвами розкуркулення стали понад 2 млн 800 тис. людей. У 1936 році заарештували 15717 осіб, у 1937-му - 159537, в 1938-м 106096, в 1939-м 11744. Близько 16,5 тис. чоловік було розстріляно в 1937-му.

У зв’язку з цим президент доручив СБУ й уряду видати книгу, оприлюднити документи та матеріали про масові політичні репресії 1937-1938 років, поширити їх на іноземних мовах за кордоном, а також розпорядився проводити в школах та інших навчальних закладах уроки на цю тему.

У 2025 році День пам’яті жертв політичних репресій припадає на 18 травня.

                                 ТРЕБА ЗНАТИ

                               СКЛАДИ ПАЗЛ

                                           👇

     18 ТРАВНЯ — ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГЕНОЦИДУ                        КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ

Депортація кримських татар  — геноцид, складовою частиною якого було насильницьке виселення кримськотатарського народу з його історичної батьківщини — з Криму, здійснене упродовж 18–21 травня 1944 року, а прибуття ешелонів закінчилося 4 червня 1944-го; один зі злочинів радянського тоталітарного режиму. Етнічну чистку здійснено відомством держбезпеки СРСР за наказом Йосипа Сталіна і постановою Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 року . Усього, згідно з офіційними даними, у віддалені регіони Радянського Союзу — від північного Передуралля до республік Середньої Азії — було депортовано 191 044 кримських татар, а за даними самоперепису, проведеного Національним рухом кримських татар, — 423 100 . Під час виселення і в перші роки після нього загинуло від 27 %, згідно з офіційними даними НКВС, до 46,2 % депортованих або від третини до приблизно половини народу .

18 травня 1944 року — день початку депортації, коли жінок, дітей, інвалідів війни та людей похилого віку зігнали до товарних вагонів та, ущент заповнивши їх переселенцями, відправили за кілька тисяч кілометрів від рідної домівки, — є днем трауру в історії кримськотатарського народу і днем пам'яті в Україні. Сталін прагнув знищити всі сліди присутності кримських татар, заборонив етнонім кримські татари, і більше ніж 40 років у переписах населення СРСР (1959, 1970, 1979 років) згадки про кримських татар були заборонені .

Офіційною «причиною» депортації стало огульне звинувачення всього кримськотатарського народу в нібито масовому співробітництві з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни , тому дії сталінської влади щодо насильницького виселення кримських татар із Криму були цілком злочинними, адже жоден народ, за всіма міжнародно-правовими нормами, не може і не повинен бути відповідальним та підлягати покаранню за дії, скоєні окремими його представниками .

Після депортації почалося перейменування кримськотатарських назв сіл, районів, міст: всього перейменовано близько 1300 населених пунктів Криму (приблизно 90 % від усіх топонімів). 1945 року скасовано національно-територіальну автономію кримських татар — Кримську АРСР, а на її місці утворено Кримську область , куди почалося масове організоване переселення слов'янського населення  .

Новий радянський керівник Микита Хрущов узяв курс на десталінізацію. Однак вона не торкнулася кримських татар, оскільки директива, яка забороняла їхнє повернення, скасована не була. Кримські татари, на відміну від інших депортованих народів, були вимушені залишатися в Центральній Азії упродовж кількох десятиліть. Почався потужний національний рух кримських татар за повернення до Криму, підтриманий радянськими дисидентами і за кордоном, саме тому 1989 року Верховна Рада СРСР засудила депортацію і визнала її незаконною та злочинною; 14 листопада того ж року регіональний парламент Криму прийняв аналогічне рішення .

З 1989 року почалось масове повернення кримських татар до батьківщини, при цьому радянська влада ніяк не допомагала їхньому поверненню, не давала компенсацій за землі, які вони втратили. Російська Федерація як держава — правонаступник СРСР також не відшкодувала депортованим збиткам за втрачене майно і не провела судових процесів над особами, відповідальними за насильницьке переселення або причетними до нього.

Закон РРФСР від 26 квітня 1991 року «Про реабілітацію репресованих народів» визнав депортації народів у СРСР актом геноциду. Стаття 4 цього закону проголосила, що агітація, яка перешкоджає реабілітації репресованих народів, що зазнали наклепницьких нападок, не допускається, а осіб, які вчиняють такі дії, мають притягувати до відповідальності. 12 листопада 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. 9 травня 2019 року Латвія, 6 червня 2019 року Литва і 10 червня 2019 року Канада визнали депортацію кримських татар геноцидом .

                                    ТРЕБА ЗНАТИ

                               СКЛАДИ ПАЗЛ

                                            👇

           15 ТРАВНЯ - 180 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ                                         І.І. МЕЧНИКОВА

Перший лауреат Нобелівської премії, народжений в                                         Україні

Перший лауреат Нобелівської премії, народжений в Україні

У травні виповнюється 180 років від дня народження нобелівського лауреата в галузі фізіології та медицини, нашого земляка Іллі Ілліча Мечникова (1845–1916) — українського і французького біолога, основоположника ембріології, порівняльної патології, імунології та мікробіології.

Ілля Мечников народився 16 травня 1845 р. в с. Іванівка Куп’янського повіту Харківської губернії у маєтку відставного гвардійського офіцера. Батько походив зі старовинного молдавського боярського роду Спетару (в перекладі означає «мечник»). У ХІХ столітті нащадки залишили батьківщину та відтоді йменувались Мечниковими. Мати майбутнього вченого, Емілія Левівна, походила із сім’ї польського банкіра та літератора єврейського походження Лева Неваховича.

Від ранніх років Ілля мав непосидючий характер і батьки з тривогою очікували, наскільки старанним учнем він буде. Натомість навчання йому давалося легко. У 1856 р. він вступив до другого класу Другої Харківської гімназії, яку закінчив 1862 р. із золотою медаллю. У 1862–1864 рр. І. Мечников навчався в Харківському університеті. На природничому відділенні фізико-математичного факультету, яке він закінчив екстерном за два роки замість чотирьох, викладали відомі професори. Ректор університету, фахівець з сільського господарства Володимир Якимович Кочетов. Засновник харківської фізико-хімічної школи, представник славного, відомого в Харкові роду — професор Микола Миколайович Бекетов. Очільник Товариства дослідників природи, професор Олександр Вікентійович Чернай.

У дев’ятнадцять років, маючи кілька друкованих робіт і репутацію наполегливого дослідника, Ілля Мечников виїхав на острів Гельголанд у Північному морі, де протягом трьох наступних років займався вивченням ембріології безхребетних. У 1867 р. він захистив магістерську дисертацію, а за рік став доктором зоології.

За свою кар’єру Ілля Ілліч багато часу провів у поїздках і експедиціях. Зібраний матеріал ретельно вивчав у лабораторіях, а результати оприлюднював на конференціях, у наукових публікаціях і в курсі лекцій у викладацькій роботі. Сфера наукових інтересів І. Мечникова охоплювала загальнопатологічні питання, проблеми довголіття людини. Вчений створив новий науковий напрямок, названий «геронтологія». Його дослідження є значущими для людства й отримали високу оцінку колег.

У 1888 р. Ілля Мечников потрапив до числа п’яти талановитих вчених, яких Луї Пастер запросив до Парижу очолити лабораторні дослідження у нововідкритому науково-дослідному інституті. За 28 років роботи в Пастерівському інституті (1888–1916) вчений здобув всесвітнє визнання. В 1908 р. Ілля Мечников спільно з німецьким вченим Паулем Ерліхом був відзначений званням лауреата Нобелівської премії з фізіології й медицини.

І.І. Мечников — один із засновників вітчизняної школи епідеміологів, мікробіологів, імунологів і патологів. Він був прибічником відкриття нових науково-дослідних установ для дослідження інфекційних захворювань. Одним із таких напрямків була боротьба зі сказом — смертельно небезпечним захворюванням вірусного характеру, яке виникає після укусів хворих тварин. Вакцини й сироватки для запобігання цієї та інших епідемічних хвороб розроблялись у Харкові з 1886 р. на базі так званої Пастерівської станції, яка розрослась до поважного сучасного наукового закладу — Інституту мікробіології та імунології НАМН України, названого ім’ям І.І. Мечникова.

Помер Ілля Мечников після кількох інфарктів міокарда 15 липня 1916 р. За заповітом, урна з його прахом залишена на території Пастерівського інституту.

                                    ТРЕБА ЗНАТИ

                               СКЛАДИ ПАЗЛ

                                            👇